Острів Сильвестра
- Автор: Лис Володимир
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-4665-9
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Острів Сильвестра». Краткое содержание книги:
Сильвестр давно жив поза світом вічних пиятик, дитячого крику (на час, коли він став дев’ятикласником, одружився брат, привівши дружину в ту ж саму двокімнатну хатину, де в них з’явилася донька, і привела приймака старша сестра Софія). Він був чужим, виродком у цьому світі, єдиний із дітей Васильчуків учився майже на «відмінно». Він якийсь час жагуче хотів потрапити у компанію, де заправляв той же Князь, але хлопцеві, котрий мав двійко старих пранихперепраних штанів, єдиного — на літо й зиму — піджака та дві сорочки, — дорога на князівські вечірки, де збиралися діти тодішньої сільської «еліти» — голів колгоспу, сільради, сільпо, вчителів і т. д., — була заказана. Зрештою, він не переживав особливо. Запоєм читав усе, що потрапляло під руки, годинами просиджував у сільській бібліотеці. Як солдат в армії рахує дні до «дембеля», так він рахував час до закінчення школи. Хотів після восьмого класу поступати в педучилище, але тоді якраз до них і прийшла Ніна.
20
Свій серед чужих, чужий серед своїх — навіть це визначення не підходило для Сильвестрастаршокласника, який прийняв рішення, швидше на рівні підсвідо мості, лишитися в дев’ятому класі, яке перекреслювало попереднє — будь-що і якомога швидше вирватися зі свого сімейного і шкільного пекла. На той час він був скрізь чужим. Чужим у рідній хаті, де його презирливо називали виродком і ще презирливіше чистюлею, а донедавна батько та старший брат могли й відлупцювати — тільки тому, що потрапив під руку. Пити в сім’ї Васильчуків діти починали з десяти років, а то й раніше. Сильвестр, як міг, опирався цьому. Коли збиралася чергова трапеза (а це траплялося через день, якщо не щодень), він старався зникнути з дому. Коли ж це не вдавалося і не міг відкрутитися (ти ж уже дорослий хлопець!), він випивав півсклянки чи склянку, а потім непомітно зникав з хати і за напіврозваленим хлівом чи у верболозі, що ріс неподалік, закладав два пальці до рота, аби якомога швидше звільнитися від ненависної самогонки. Своїх батьків, братів і сестер, як молодших, так і старших, він не те що не любив, а був майже абсолютно байдужим до них. В сім’ї знали, що коли йому доручити няньчити молодшого братика чи сестричку, ті отримували повну свободу: блукати вулицею, заснути в будці сусідського пса чи збирати, сидячі, на городі, в жменю і пробувати на смак личинки колорадського жука. Все ж іноді він міг розказати казку чи навіть обібрати і зварити їм картоплю. Так само міг винести з хати стару засмальцьовану ковдру чи куртку, щоб вкрити батька чи матір, котрі заснули на колоді під тином або й просто на землі.
Зате він почувався своїм у царстві слів, уже написаних і подарованих цьому світу іншими. Знав напам’ять безліч віршів, притому хороших, геніальних і поганеньких. Легко запам’ятовував цілі уривки з повістей і романів Нечуя-Левицького, Франка, Стельмаха, оповідань Коцюбинського. Він смакував словами, наче гурман доброю їжею, він хмелів від них, наче алкоголік від горілки. Часом він, сидячи в саду чи тому ж лозняку, повторяв їх слово за словом, речення за реченням, припасовував по-своєму, сперечався з написаним. Іноді йому здавалося, що він кладе ті слова на язик і відчуває їх терпкий смак, їхню пахучість, солод чи гіркоту.