Пригоди Вернера Гольта
- Автор: Нолль Дитер
- Год: 1961
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Юрій Михайлюк
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Пригоди Вернера Гольта». Краткое содержание книги:
Радянським читачам відомі його книги «Старе й нове», «Мадам Перлон», «Сонце над водами». Роман «Пригоди Вернера Гольта», написаний у 1960 році, був удостоєний премії імені Генріха Манна. Цікаво і захоплююче розповідає письменник про німецьку молодь, одурманену чадом фашизму, про її боротьбу, тривоги, сумніви, кохання, про пошуки нових шляхів у житті…
Роман «Пригоди Вернера Гольта» є великим творчим успіхом молодого письменника. Як і більшість героїв його роману, він народився в 1927 році, брав участь у другій світовій війні, пережив усі її страхіття…
Гольт сидів на ведмежій шкурі, поклавши ноги на підсунутий до ліжка стілець. Тут він почував себе чудово. Вольцов, стоячи біля дубового столу, робив якийсь дослід — під ретортою горіла спиртівка. Надворі вже сутеніло.
— Якщо мені вдасться дослід з азотною кислотою, то я зроблю динаміт.
— А навіщо тобі динаміт?
— Бомби виготовлятиму, справжні бомби, а не якісь там хлопавки з чорного пороху!
«Навіщо йому бомби? — подумав Гольт. — Можливо, хоче підкласти Маасу під кафедру?» Він засміявся. З реторти вже піднімалась їдка пара. Вольцов відчинив вікно. В кімнату линув церковний дзвін… «Під звуки церковних дзвонів Вольцов виготовляє бомби!»
— Ти тільки уяви собі,— заговорив знову Вольцов, — підкладеш одну таку бомбу під нашу бурсу, і від неї не залишиться каменя на камені! — Ця ідея захопила його. — Ні, краще прив’язати ту бомбу Маасові до сідниці…
Гольт палив сигарету і розглядав книжки, що лежали довкола. Це були твори з історії воєн і військової справи: Верді дю Вернуа, «Дослідження з історії керування військами», Рюс-тов, «Історія піхоти», принц Крафт цу Гогенлое, «Воєнні листи про артилерію»; тут же Гольт побачив і товстого довідника. Він узяв у руки цю книгу в еластичній шкіряній палітурці і, розкривши, прочитав на титульній сторінці заголовок: «Люц фон Вульфінген, генерал-лейтенант, викладач Королівської прусської військової академії. Довідник військової академії, укладений за алфавітом з стратегічними і тактичними коментарями та хронологічним покажчиком всіх баталій, боїв і сутичок, відомих світовій історії, а також полків і полководців, які брали в них участь, з додатком 212 ілюстрацій, перероблений і доповнений Отто Оттерном, графом цу Оттбах, майором у відставці. Видання друге, 1911 рік.»
Гольт гортав тонкі сторінки. Слово «Тагіне»[14] підкреслене червоним олівцем. Тут же на полях рукою Вольцова було написано: «Тотіла — тюхтій, Нарзес — молодець!» А проти слів «Мільтіад біля Марафона» Гольт побачив той самий знайомий почерк: «Канни ще задовго до Каннів?» [15]
Гольт відклав убік довідника і витяг з купи книг" Фауста» Гете.
— Ти що, читаєш «Фауста»? — здивовано запитав він.
— Я просто чув, що там серед діючих осіб є солдат, — пояснив Вольцов. — Проглянув ті місця, — з точки зору військового зовсім не цікаво.
Він погасив спиртівку і відсунув убік реторту. В кімнаті стало зовсім темно. Вольцов увімкнув світло. Гольт розкрив «Фауста» і прочитав: «Присвята». Пробігши поглядом перші рядки, він зупинився на словах: «Реальне все від мене мов тікає, а все, що зникло, дійсністю стає…» «Як чудово», — подумав він про себе і несподівано запитав:
— Скажи, Гільберт, ти любиш згадувати своє дитинство?
— Ні! Навіщо? — здивувався Вольцов. — А ти… Чому це ти не живеш з батьками?
— Вони розлучились, — неохоче відповів Гольт. — Батько залишив сім’ю, а з матір’ю я просто не вжився. Сам не знаю чому. Вона якась… неласкава, жорстока, не така, як інші матері. Взагалі-то вона щедра. В нашому місті була спортивна школа, то мати навіть найняла для мене окремо тренера джіу-джитсу. Нічого не шкодувала… Але відносно всього іншого… А моя тітка, що живе в Гамбургу, ще гірша. Та — немов крига. Вона завжди у нас стирчала. А мені це баб’яче товариство просто в печінки в'їлось. Постійні сварки, скандали.
— А чому ж ти не живеш з батьком?
— Його позбавили батьківських прав. Якщо я до нього піду, мати забере мене з допомогою поліції. Мій батько бактеріолог, професор — знаєш, як Роберт Кох… Раніше він викладав у інституті, а потім працював на промислових підприємствах. Тільки й думав про свою роботу, правда, зі мною був дуже лагідний… Але мати каже, що він мізантроп і зовсім відірваний від життя. — Гольт замовк. Він міг би ще багато розповісти. Але ці розмови ні до чого. Не цікавили вони і Вольцова. — Кінець кінцем мати відпустила мене з дому, і ось я тут.
— На щастя, — додав Вольцов. — Інакше я вже давно б вилетів з гімназії.— На те, що саме на Гольтові лежала провина за все, Вольцов дивився крізь пальці.—І між іншим, — буркнув він, — я вже давно збираюсь тобі сказати. Того, що ти визволив мене з тієї халепи, я ніколи не забуду! Коли захочеш мене про щось попросити, — додав він з суворою урочистістю, — нагадай мені цей випадок. І хай я буду останнім негідником, якщо не виконаю твою волю…
14
В бою під Тагіне 552 року було розбите військо короля остготів Тотіли візантійським полководцем Нарзесом.
15
Мається на увазі, що афінський полководець Мільтіад розбив війська персів біля Марафона у 490 році до н. е. таким же чином, як це зробив уже набагато пізніше, у 216 році до н. е., Ганнібал в бою з римлянами біля Каннів. Битва біля Каннів увійшла в історію як зразок оточення обох флангів ворога і остаточного його знищення.