Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Античная литература » Сто загадок Симфосія. Переклад з латинської, коментарі-есеї Андрія Содомори
Сто загадок Симфосія. Переклад з латинської, коментарі-есеї Андрія Содомори - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Сто загадок Симфосія. Переклад з латинської, коментарі-есеї Андрія Содомори

Электронная книга - «Сто загадок Симфосія. Переклад з латинської, коментарі-есеї Андрія Содомори». Краткое содержание книги:

«Загадки» пізньолатинського автора Симфосія, вперше перекладені тут повністю, — не так для відгадування, як для нагадування про те, що на світ речей, природний світ, людина покликана дивитись — дивуючись. Якщо знання живить думку, то подив спонукає її до руху. Спробою таких «мандрівок» думки є есеїстичні коментарі перекладача й письменника Андрія Содомори; жанрово є вони, фактично, продовженням есеїв, що у книжці «Наодинці зі словом» (Львів: Літопис, 1999). Три крапки наприкінці кожного коментаря — знак відкритості тексту, запрошення ступити на загадковий місток, що єднає світи в єдиному духовному просторі.
* * *
Книга здобула Гран-прі книжкової премії «Найкраща книга Форуму видавців-2014», м. Львів [Прим. верстальника]
1 ... 9 10 11 12 13 14 15 16 17 ... 50
Перейти на страницу:

Отож змія без лихого наміру приховується у траві — просто ховається: вона — змія, її сховок — земля; усім тілом тулиться до неї, «ходить» усім тілом, ховається у травах, що теж, для необережного, можуть бути отрутою (отравою). Горнучись до землі, змія вбирає в себе і снагу земну, й мудрість: вона і вбиває, і зцілює (вона — символ медицини), а звившись кільцем, символізує вічну нескінченність усіх явищ і змін; кожна точка у тому кільці — кінець і початок, смерть і народження. Змія, що тримає у пащі свій хвіст, наче сама у собі замкнена, є образом року, що постійно ступає у свій же слід, ніколи з нього не вибивається… Загадка ж опирається на повір’ї античних, що гадюка, народжуючись, прогризає утробу матері, отже, вбиває її, а тим самим — прирікає й себе на таку ж кончину.

XVI. Tinea. Книжкова міль

Tinea

Littera me pavit nec quid sit littera novi: In libris vixi nec sum studiosior inde; Exedi Musas nec adhuc tarnen ipsa profeci.

Книжкова міль

Буква боїться мене, а що таке буква — не знаю: Вік звікувала в книжках, одначе, не помудріла; Вдосталь нагризлася Муз, а користі з того не мала.
* * *

Горацій — дійсно на всі випадки життя, недарма ж із таким зацікавленням описував «барви життя» (vitae colores). Навіть, коли мова про таке безбарвне створіння, яким є книжкова міль (воша). Один із поетичних листів (І, 20) поет адресує своїй книжці, якій набридло бути «у шухляді» — поривається у світ, до читача; пророкує їй не вельми щасливу долю: «Лиш молодою (якщо, розізлившись, не хиблю в пророцтві) / Ти чаруватимеш Рим, а потім, коли простолюддя / Геть заялозить тебе, — непотрібна, живитимеш німо / Міль нетямущу…» В оригіналі: tinea iners — міль, яка нічого спільного не має з науками, мистецтвом (ars — наука, мистецтво; in — заперечення; звідси — інерція, інертний).

Книжка для молі — тілесна пожива; для людини — духовна; обоє гризуть науку, лишень міль у прямому значенні слова, людина — в переносному. Звідси й «бібліофаги» (книгоїди; у поляків — молі книжкові — mól książkowy): «Я знаю: ми тугі бібліофаги / І мудрість наша — шафа книжкова. / Ми надто різьбимо скупі слова, / Прихильники мистецтва рівноваги». Це — голос М. Зерова, представника неокласиків, яким дорікали «відірваністю від життя» («Ну, а хіба література — не один із проявів життя, і то життя згущеного, сконденсованого, загостреного до краю?» — М. Рильський). Інша річ — «буквоїд»: «Буква умертвляє, дух — животворить». А дух — то слово, «вогонь в одежі слова»…

«Не літай по хаті, — мама-міль до свого малятка у шафі, — люди дуже злі». «Мамо, ти помиляєшся, — непослушне маля, налітавшись по хаті, до мами, — мені так усі були раді, так аплодували…»

XVII. Aranea. Павук

Aranea

Pallas me docuit texendi nosse laborem. Nec telam radii poscunt nec licia telae. Nulla mihi manus est, pedibus tantum omnia fiunt.

Павук

Ткацькій справі мене — сама Паллада навчила. Та ні верстата мені, ані човника тут не потрібно. Жодної в мене руки: в ногах — усе моє вміння.
* * *

Ткацтво в античних — виключно жіноча справа. Тому-то «павук», у греків (arachne) і римлян (агапеа), — іменник жіночого роду. Афіна Паллада (Мінерва), покровителька мистецтва й ремесла, за переказом, перетворила у павука (павучиху) знамениту майстриню ткацтва — ткалю Арахну; про це — Овідій у «Метаморфозах» (VI, 1-145). Кажемо «золоті руки», у павука ж — хіба «золоті ноги»: тут не скажемо «рукоділля»; саме у цьому — загадка. Можемо й іншому подивуватися: така краса у тій майстерно сплетеній павутині (надто коли мерехтить крапелинками роси) — і така жорстока для всілякої дрібноти, що літає, витончена пастка!.. (Дивні асоціації: «світова павутина»!) Та й сам павук — якесь особливе диво. Не тільки для ока, а й для вуха — щось тихе, безшелесне: п а в у к…

1 ... 9 10 11 12 13 14 15 16 17 ... 50
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)