Долина совісті
- Автор: Дяченко Марина та Сергій
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Год: Зелений Пес, Гамазин
- ISBN: 978-966-2938-42-5
- Жанр: Социально-философская фантастика
Электронная книга - «Долина совісті». Краткое содержание книги:
У нього немає жодного шансу перехитрувати власну Долю і подарувати щастя коханій, та любов здатна творити чудеса. Хай на мить, на кілька митей, назавжди…
Тим часом Іза призвичаїлася до нової ролі та її навіть, здається, тішила загальна співчутлива увага. Одного чудового дня Владові все це набридло: надокучлива, прилиплива Іза, круги під її очима, не закоханими, а радше похмурими. Остогиділи її подруги-вболівальниці, настовбісили ревниві однокласники, приїлася метушня довкіл — і він перестав відповідати на її дзвінки.
На третій день його мовчання Іза з’явилася попід вікна Владового будинку.
— Вона божевільна, — із тривогою сказала мама. — У сучасних дівчаток немає не те, що гордості…
Влад змовчав.
Мама вийшла на подвір’я й довго розмовляла з Ізою.
— Послухай, — сказала вона по поверненню, — та будь ти людиною, все-таки… Не думала, що ти такий жорстокий… Спустись ти до неї, хоч на хвилинку!
Влад вдав, що не чує.
Іза простояла під вікнами дотемна — пізно ввечері її батько потяг закохану додому силою.
Наступного дня Іза втекла з шостого уроку й припхалася зустрічати Влада після школи, а Влад, вчасно довідавшись про це від вірного Дімки, виліз через вікно в спортзалі й повернувся додому іншою дорогою.
Іза перехопила його вже біля самісіньких дверей, ухопила за рукав… Влад мовчки відіпхнув її руку:
— Знаєш що, шмаркачко… Залишила б ти мене в спокої. І назавжди забудь цю адресу, чуєш?
Напевно, варто було б скривдити її ще болючіше. Обізвати якнайобразливіше. Може, вдарити. Щоб вона відстала, нарешті, щоб протверезіла…
Іза втекла, ридаючи, і протрималася звіддалік цілих чотири дні. А на п’ятий зустріла його перед початком першого уроку — на очах всієї сто шістдесят шостої школи! І на очах всієї школи він знову відіпхнув її руку, що поривалася-таки лягти на його плече:
— Дурепа! Згинь! Бачити тебе не можу!
Марно.
…Майже тиждень він щасливо уникав її. Всі пацани класу допомагали йому в цьому, а дівчатка шпигували на користь супротивника. Нарешті, Іза знову опинилася під його вікнами, але цього разу вона не стояла мовчки. Вона плакала й благала Влада про зустріч, й у голосі її був такий розпач, що в нього мороз по шкірі продирав.
Мами не було вдома. Влад завмер у кріслі, боячись поворухнутися, і повторював про себе: «Мене немає вдома!».
— Владе, — ридала Іза, — я знаю, що ти тут… Відчини! Ну, відчини! Будь ласочка! А-а!
Зупинялися перехожі. Приходили сусіди, вмовляли Ізу йти додому, вийшов навіть власник овочевої крамнички, виніс кухлик із водою й пляшечку валеріанки. Влад сидів, закусивши рукав шкільної курточки, і мовчки згадував усі відомі йому вірші.
Було так страшно, начебто у двері його квартири пхалося не заплакане дівчисько, а озброєний рожном людожер.
Коли Іза на хвилину замовкла, перервавши свій розпачливий заклик, Влад навкарачки дістався до телефону й подзвонив Ізиним батькам. І, сам мало не зі слізьми на очах, сказав, що ні в чому не винен, що Іза тут, і нехай вони її заберуть…
Ізин батько приїхав на машині.
Владові так і запам’яталося це дівча — розпатлане, з червоним зарюмсаним обличчям, з його ім’ям на губах. Більше він ніколи її не бачив.
Батьки знайшли можливість відвезти Ізу до іншого міста — подалі від настільки руйнівного «першого кохання».
…Історія мала несподіване продовження. У містечку, де й так бурхливо переживали весну, стався просто вибух романтичних настроїв: натхненні прикладом нещасної Ізи, дівчатка писали листи й щоденники, вирізали серця із золотого паперу, і на рожевому тлі загального психозу трапилося кілька справжніх скандалів — з істериками й абортарієм. З інших шкіл у сто шістдесят шосту посунули масові делегації дівчат — подивитися на серцеїда-Влада; деякі з них відразу розчаровувались, побачивши, який він невисокий і непоказний, але дехто закохувався, писав Владові листи, і він уголос зачитував їх у роздягальні перед фізкультурою, і дружній регіт пацанів допомагав йому впоратися зі страхом.
Тому, що вві сні до нього іноді приходила Іза, розпатлана, зарюмсана, з безформним ротом: «Відчини! Ну, відчини! Будь ласочка! А-а-а!»
РОЗДІЛ ТРЕТІЙ
Дімка
Наближалося літо, і Влад сподівався, що перед обличчям іспитів історія з Ізою підзабудеться. А там і пора літніх таборів наспіє, час для нових романтичних драм, і нехай ці божевільні дівчиська шукають перше кохання де завгодно, тільки не поряд із Владом, з нього досить…