Чінгісхан
- Автор: Ян Василий Григорьевич
- Год: 1991
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- ISBN: 5-301-00909-5
- Переводчик: Анатолій Шиян
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Чінгісхан». Краткое содержание книги:
Раптом дівчина швидко випросталась і, прикриваючи очі вузькою смаглявою рукою, подивилася в кінець вулиці.
Там хтось співав високим переливчастим голосом:
У глибині провулка з’явився молодий вершник у темно-зеленому чекмені[27], туго стягнутому строкатим поясом. Насунувши на праву брову баранячу шапку, він повільно їхав, гарцюючи на карому жеребці. Вершник шмагнув коня і з місця кинувся навскач. Порівнявшись з дівчиною, він різко осадив коня.
Дівчина кинула лопату і вбігла у двір, грюкнувши хвірткою. Вершник пересунув шапку на потилицю і повагом поїхав далі провулком.
Хвіртка прочинилась, і дівчина визирнула. Боязко глянувши на всі боки, вона взяла лопату і знову зникла.
Бородатий, почорнілий від спеки дервіш, у гостроверхому ковпаку з білою пов’язкою хаджі і в строкатому плащі, гучно, як сліпий, стукаючи довгим посохом, перейшов дорогу. Озирнувшись, він обережно зняв клаптик рожевої матерії, що зачепилася за хвіртку, і сховав за пазуху.
— Так, — мурмотів він, — тут лишилося все, як і колись: те саме дерево, тільки воно стало ще вищим і густішим, та сама хвіртка — вона лише потемніла і перекосилась… І дівчина схожа на ту, що я любив у шістнадцять років, але це не вона. А де та, що стояла тут багато років тому з корзиною абрикосів, і сама смаглява й солодка, мов абрикос?!! Усе лишилося таким самим, навіть он там, над старою вежею, як і раніше, кружляють яструби. Тільки Хаджі Рахім не той…
Дервіш постукав посохом у хвіртку. За старими карагачевими[28] дверцятами почувся старечий кашель. На порозі заявився дід, сухий і згорблений, у білосніжній чалмі.
— Я-гу-у! Я-хак! — заспівав дервіш.
Старий, вдивляючись сльозавими червоними очима, пошукав у зборках згорнутого з матерії пояса і витягнув старий шкіряний гаманець. Він пошукав у ньому безкровними восковими пальцями і вийняв чорну тонку монету.
— Аллахум селля! — вигукнув дервіш, притискаючи монету до лоба і губів. — Хто живе в цьому домі? За кого я можу помолитися єдиному?
— Я живу в цьому домі, але належить він не мені, а ковалеві Кари-Максуму. На головному базарі всі знають простору кузню і зброярську майстерню Кари-Максума. Служителям віри він у подаяннях не відмовляє.
— А яким ім’ям доля наділила тебе, майстре чудес?
— Не називай мене високим словом «майстер чудес». Я старий шахський літописець Мірза-Юсуф і можу тільки додати віршами поета:
— Ні, ні! Ти все ж майстер чудес, — сказав дервіш. — Ти пожертвував чорний дирхем, і тому, що твоя милостиня виходила з благородного пориву серця, дирхем відразу обернувся на повноцінний динар із чистого золота.
Старий нахилився до темної, схожої на пташину лапу; долоні дервіша, на якій лежав золотий динар з написом.
— У моєму довгому житті я ніколи не бачив чудес, про які говорять священні книги. Чи ти, дервіше, здатний робити чудеса, чи ти, як фокусник на базарі, хочеш поглумитися з напівсліпого діда.
— Але ти можеш випробувати цей динар. Пошли свого слугу на базар, і він принесе тобі цілу корзину і смаженого кебабу[30], і вареної локшини, і меду, і солодких динь. Може, ти навіть даси тоді від цього достатку бідному подорожньому, який прийшов сюди аж з далекого Багдада?
— То ти прийшов із славного Багдада? Тоді заходь у мій дім і розкажи про те, що ти там бачив, а я випробую силу твого дивовижного динара.
Розділ шостий
ШАХСЬКИЙ ЛІТОПИСЕЦЬ
… Він вирушив до мене, незважаючи на далеку відстань наших жител, довгий шлях і страхіття дороги.