Таємниця Золотого Будди
- Автор: Несвадба Йозеф
- Год: 1961
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: В. Г. Гримич
- Жанр: Исторические детективы
Электронная книга - «Таємниця Золотого Будди». Краткое содержание книги:
Автор повісті, чеський письменник Йозеф Несвадба, використовує у своєму творі фактичні події, що сталися під час кривавого страйку чеських ткачів у Сварові 1870 року.
В Радянському Союзі повість видається вперше.
— Тоді тут теж жили самі сіромахи.
— То, може, хтось тепер збагатів. Село, я бачу, ще біднішим стало, ніж тоді.
— Зате Риссіг замок собі побудував.
— А ви флігельок під ресторан, — не стримався Красл.
— Кожен живе, як уміє. Якби Павлата був живий, незабаром мав би не менше Риссіга, мабуть.
— Справді? Як це?
— Що, і вас зацікавило? — хазяїн усміхнувся і перегорнув сторінку в книзі. — Гроші віддасте моїй жінці. Я буду зайнятий на весіллі.
Тільки тепер учитель помітив, що один стіл у кутку був святково накритий. Він сердився на хазяїна. Думає, ніби має право бути нахабним лише тому, що кулаки в нього більші, ніж у інших? Так він свого багатства не дочекається. Красл хотів йому ще щось сказати, але передумав. Треба збиратися в дорогу. Гаяти часу не можна, якщо хоче встигнути на поштову карету. І він поспішив до своєї кімнати.
3
— Це я, — сказала Альбіна, перш ніж учитель встиг злякатися. Вона сиділа на стільці біля умивальника, спершись на глечик з водою. На ній було чорне плаття, яке тепер по неділях одягають до костьолу. Вперше Красл побачив її у верхньому одязі. Він був їй до лиця. — Я хотіла перш, ніж ви поїдете, розповісти вам геть-усе… Подивіться, там ніхто не підслуховує? — Красл запевнив її, що все гаразд. Хотів пригостити її чимось.
— Не хочу. Я тепер цілими днями нічого не їм. Наче та стара баба, — додала вона, згадавши, як він їй вичитував. — Я не знаю, хто ви такий, знаю тільки, що всі ваші друзі були друзями і мого батька. Він помер, його вбито, розумієте? — Красл застиг від здивування. «Невже вона хоче на когось звалити свій злочин? Цього він не чекав від неї».
— А чому ви не сказали жандармам? Ви щось знаєте і нікому жодного слова? Чому?
— Зачекайте, я вам усе розповім, тільки по порядку, — вона жадібно, наче її мучила гарячка, напилась води. — Я нічого напевно не знаю, бо того дня мене не було вдома.
— Як це? Адже ваш батько тільки через вас і зводив барикади в хаті…
— Хто це вам сказав? Справді, він замкнув двері і віконниці, бо я хотіла йти до Голана. І я йому сказала, що люблю Голана і вийду за нього заміж, навіть якби довелося їхати з ним світ за очі. Тоді він схопив ціпок і почав мене бити. Але потім я вирвалась і втекла через сад. Я хотіла бігти до Ярека на Велетенський верх, але по дорозі зустріла цілий натовп з Танвальда. Вони захопили мене з собою, я й вибратись не могла, така це була лавина. Знайомих серед них не було зовсім, це були переважно німці, могли ще подумати, що я боягузка. Якісь двоє казали мені, що Ярек вже біля фабрики. Це могло бути і правдою, бо на Велетенський верх я мала прийти опівдні, а тепер уже й присмерк заходив. Я й пішла з ними до самої фабрики, бачила ту стрілянину, тільки Ярека ніде не було. Повернулася додому, а там тато лежав у крові, з простреленими грудьми. Спочатку я подумала, що це він через мене зробив. Він погрожував, що застрелиться, якщо я вийду за Ярека, а його залишу самого, що він не переживе самоти. Але потім я помітила, що скриня розкрита, шухляди повитягувані зі столу, у крамниці все догори ногами. Убивця щось шукав, але нічого не взяв. Я все поставила на своє місце і тільки тоді покликала лікаря. З того часу я тільки й думаю: повідомити чи не повідомити, заявити чи не треба. Порадьте мені. — Вона аж тремтіла від хвилювання.
— Авжеж, що треба. Я взагалі не розумію, чого ви роздумуєте? Вашого батька вбили, а ви не знаєте, заявити про вбивцю чи ні? Я цього не розумію.
— Я забула вам сказати, що не все було на місці. Не було татового пістолета. А дещо я знайшла. Пасмо волосся. Мабуть, він видрав його у вбивці під час сутички. — Дівчина розв'язала маленький вузлик. В ньому засяяло волосся, було воно сліпучо-біляве.
— Та це ж речовий доказ! Це може навести на слід убивці! Ви повинні це. віддати жандармам. — Красл хутко вихопив у неї вузлик з волоссям. — Це багато чого може з'ясувати.
— Звичайно, — схлипувала Альбшка. — Звичайно, що може з'ясувати. В Ярека саме таке волосся…
Красл відчув потребу сісти. Хвилину в кімнаті панувала тиша. Знадвору долинув фабричний гудок — полудень. Так ось чому ця дівчина занехаяла свою хату, забула про себе, ось чому вона напівмертвою лежала в ліжку. Не хотіла видати свого коханого, не хотіла відправити його на шибеницю за батька. Тепер учитель усе зрозумів.
— А чому ж ви нарешті наважились?
— Тому що боялась помилитися. Я думала, що тато негарна людина. А тут ви приїхали від таких панів з Праги, від таких відомих людей і хочете йому пам'ятник поставити. Це значить, що він, очевидно, заслужив якимось чином цей пам'ятник. І все-таки це мій батько. Все село думає, що він не пішов на демонстрацію, тому що боявся, вони не знають, що це він через мене не пішов. А сказати про це я їм не могла. Лячно було мені. І Ярека мені також шкода було. Він це теж заради мене зробив. — Вона простягла руку до пасма волосся. — Не знаю, що мені робити. Краще було б померти. — Вона знову розплакалась, схлипуючи по-дитячому.