Чарівник Смарагдового міста
- Автор: Волков Александр Мелентьевич
- Серия: Чарівник Смарагдового міста #1
- Год: 1992
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: Фелікс Ксензенко
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Чарівник Смарагдового міста». Краткое содержание книги:
— Ба-гар-ра! Що це воно за опудало?
Людожер не встиг отямитися, як ззаду до нього підскочив Залізний Дроворуб, замахнувся своєю велетенською сокирою і розрубав Людожера навпіл разом з каструлею.
— Квірр… квірр… Чудова робота! — похвалила Білочка й пострибала по деревах, розповідаючи всьому лісові про загибель страшного Людожера.
— Дуже розумно! — похвалив Залізний Дроворуб Страшила. — Ти не зміг би краще звалити Людожера, якби мав мозок.
— Любі друзі, дуже вдячна вам за вашу самовідданість! — зі слізьми на очах вигукнула Еллі.
— Са-мо-від-да-ність… — захоплено повторив по складах Страшило. — Ой, яке гарне довге-слово, я таких ще і не чував. А це не та сама річ, яка захована у мозку?
— Ні, у мозку захований розум, — пояснила дівчинка.
— Отже, у мене ще немає розуму, а лише са-мо-від-да-ність. Шкода! — засмутився Страшило.
— Не журися, — відповів Дроворуб. — Самовідданість — це теж дуже добре, це коли людина не шкодує себе для інших. Болить твоя рана?
— Та що там, просто краса! Тобто, я хотів сказати — дрібниця. Хіба може боліти солома? Ось тільки боюся, щоб мої нутрощі не повилазили з. мене.
Еллі дістала голку з ниткою й взялася зашивати на Страшилі дірки. У цей час із лісу долинуло тихе скавуління. Залізний Дроворуб кинувся у хащі й виніс звідти Тотошка. Хоробрий маленький песик опритомнів і плазував по сліду Людожера…
Еллі взяла знесиленого Тотошка на руки, і мандрівники пішли далі. Невдовзі вони вийшли на шлях, вибрукуваний жовтою цеглою, і бадьоро рушили до Смарагдового міста.
ЗУСТРІЧ З ПОЛОХЛИВИМ ЛЕВОМ
ієї ночі Еллі спала на м'якій постелі з листя та моху. Сон її був тривожний: їй марилося, що вона лежить зв'язана, а Людожер заніс над нею велетенського ножа. Дівчинка скрикувала і прокидалася.
Вранці знову вирушили в дорогу. Ліс був. похмурий. З-за дерев долинало ревіння звірів. Еллі здригалася зі страху, а Тотошко, підібгавши хвостика, притискався до ніг Залізного Дроворуба: він став його дуже шанувати після перемоги над Людожером.
Мандрівники йшли, тихо розмовляючи про вчорашні події, і раділи, що врятували Еллі. Дроворуб усе вихваляв кмітливість Страшила.
— Як же ти хвацько кинувся під ноги Людожерові, друже Страшило! — повторював він. — У тебе, часом, не завівся вже в голові мозок?
— Ні, солома… — відповів Страшило, помацавши голову.
Цю мирну розмову порушило громове гарчання. На шлях вискочив величезний Лев. Одним ударом лапи він підкинув Страшила у повітря: той полетів шкереберть і, мов ганчірка, розпластався біля шляху. Лев ударив Залізного Дроворуба, пазурі його заскреготіли по металу, а Дроворуб від поштовху сів, і з голови у нього злетіла лійка.
Крихітний. Тотошко мужньо кинувся на ворога.
Величезний звір роззявив пащу, щоб проковтнути песика, та Еллі сміливо вибігла наперед і затулила собою Тотошка.
— Стій! Не смій чіпати Тотошка! — гнівно закричала вона.
Лев від здивування завмер.
— Пробачте, — виправдовувався Лев, — але ж я його не з'їв.
— Однак ти намагався. Як тобі не соромно кривдити слабших! Ти просто боягуз!
— А… а як ви дізналися про те, що я боягуз? — спитав спантеличений Лев. — Вам хто-небудь сказав?
— Сама бачу по твоїх вчинках!
— Дивно… — засоромлено мовив Лев. — Хоч як я приховую своє боягузство, а воно все-таки випливає назовні. Я справді боягуз, але нічого не можу з собою вдіяти!
— Подумати тільки: ти вдарив бідного, напханого соломою Страшила.
— Він напханий соломою? — спитав Лев, здивовано поглядаючи на Страшила.
— Звичайно, — ще сердячись на Лева, відповіла Еллі.
— Тепер я розумію, чому він такий м'якенький і легенький, — сказав Лев. — А той, другий, — теж напханий?..
— Ні, він із металу.
— Он як, тому я і пазури свої мало не обламав. А що це за маленьке звірятко, яке ти так любиш?
— Це мій песик, Тотошко.
— Він із металу, чи напханий соломою?
— Ні те, ні се. Він справжній песик, із м'яса та кісток.
— Диви, який маленький, а такий хоробрий! — здивувався Лев.
— У нас, у Канзасі, всі собаки такі! — гордовито додав Тотошко.