Твори у 12 томах. Том 09

— Мабуть, це вона. Я вийду назустріч і приведу її сюди. Натякну їй, щоб не затягувала інтерв’ю. — На порозі він обернувся. — І поводься чемніше, Пате. Не ховайся в шкаралупу. Порозмовляй з нею трохи, не відмовчуйся, як вона що питатиме.

Пат відклав сонети, взяв газету і тільки поринув у читання, як тут увійшли Мод із Семом, і йому довелося підвестись. Зустріч їхня була несподіванкою для обох. Коли сині очі зустрілися з сірими, здалося, що юнак і дівчина подали одне до одного радісний виклик, ніби кожен раптом знайшов найбажаніше в світі. Але це тривало тільки мить. Обоє вони зовсім не такими уявляли одне одного, тож у наступну мить і він, і вона зніяковіли. Вона, жінка, перша отямилася, хоч і знаку не подала, що оце тільки-но була збентежена.

Вона сама підійшла до нього. А він навіть не розумів, що говорив, коли їх знайомили. Нарешті він побачив перед собою жінку — ту, єдину! Він і гадки не мав, що такі на світі існують. Небагатьох жінок, що він їх досі завважував, годі було й порівнювати з цією. Він подумав, що про неї сказав би батько, і чи не таку, як оця, мав він на думці, коли радив міцно тримати обіруч? Пат нараз відчув, що тримає своєю рукою її руку, і подивився на неї з цікавістю і захопленням, дивуючись, яка вона тендітна.

А Мод у ту хвилину силкувалася приборкати в собі навіть відгомін першого інстинктивного поклику. Раптовий потяг до цього чужого чоловіка був дивним, ніколи досі не знаним для неї відчуттям. Але ж до кого? До цього «Предковічного Звіра», здорового тупого самця, що лупить кулаками таких самих тваринних самців, як і він сам! Але вона всміхнулася, помітивши, що він досі не випустив її руки.

— Будь ласка, відпустіть мою руку, містере Глендоне, — промовила вона. — Далебі ж, вона мені самій потрібна.

Він розгублено- глянув на неї і, простеживши, куди дивились її очі, побачив затиснені пальці і так незграбно випустив їх, аж кров ринула йому до обличчя.

Вона помітила, як він почервонів, і раптом подумала, що він зовсім не подібний до того образу, якого вона собі уявляла. Щоб звір міг так червоніти?! І їй дуже сподобалося, що він не став невимушено перепрошувати. Але ж як нецеремонно він пасе її очима! Втупився у неї, ніби остовпів, а щоки йому пашіли все гарячіше.

Тим часом Стюбнер уже подав їй стільця, і Глендон автоматично сів на свого.

— Він якнайкраще себе почуває, міс Сенгстер, якнайкраще, — почав менеджер. — Що, хіба не правда, Пате? Ти ж ніколи не почував себе краще?

Глендонові це було неприємно. Він спохмурнів і промовчав.

— Я давно уже хотіла познайомитися з вами, містере Глендоне, — сказала міс Сенгстер. — Я ніколи ще не

інтерв’ювала боксера, тому ви мені вже пробачте, якщо не так візьмуся до справи.

— Може, ви б хотіли перше подивитися на нього в роботі? — запропонував менеджер. — А поки він переодягатиметься, я вам повідомлю всі нові дані про нього. Ми покличемо Волша, Пате, і покажемо міс декілька раундів.