Науково-практичний коментар Земельного кодексу України
- Автор: Мірошниченко А. М., Марусенко Р. І.
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Правова єдність
- ISBN: 978-966-2183-41-2
- Жанр: право
Электронная книга - «Науково-практичний коментар Земельного кодексу України». Краткое содержание книги:
Видання може стати в нагоді студентам, викладачам і науковцям правничих спеціальностей, практикуючим юристам і усім тим, хто цікавиться земельним законодавством та практикою його застосування.
Погоджуємося із висловленою у спеціальній літературі думкою, що рішення Конституційного Суду України щодо конституційності законів та інших правових актів ВРУ, Президента України, КМУ та правових актів ВР АРК не лише мають нормативний характер, є джерелом права, а і мають специфічну юридичну силу, вищу від сили законів. У свою чергу, рішення Конституційного Суду про тлумачення законів мають таку ж юридичну силу, як і закони.
Наведені вище приклади актів судової влади, включаючи рішення Конституційного Суду України, не є прецедентами у загальноприйнятому розумінні[51], і, на наш погляд, мають ознаки класичних нормативно-правових актів.
Між тим, судові акти про визнання недійсними (незаконними) або про зупинення дії тих чи інших нормативно-правових актів, а також акти Конституційного Суду України складають порівняно незначну за кількістю частину судових актів.
Заслуговує на увагу питання про те, чи може вважатися джерелом права, у т. ч. земельного, судова практика в цілому. Ми вважаємо, що слід відповісти на це питання позитивно. Право - це не "мертва" буква закону. Право є правом лише тоді, коли воно діє. Таким чином, суди творять право, наповнюючи конкретним розумінням абстрактні положення закону. Невід'ємною властивістю мови, у тому числі юридичної, є багатозначність[52], і суд, обираючи одне із кількох можливих значень припису, тим самим фактично творить право. Думка про невизначеність меж між судовим тлумаченням та правотворенням знаходить широку підтримку у правовій доктрині[53].
Між тим, на наш погляд, одне ізольовано взяте рішення суду, навіть вищої інстанції, не може вважатися джерелом права. З іншого боку, коли окремі рішення судів складаються у певну тенденцію, практику[54] - вони стають джерелом права. Окреме рішення суду ще не свідчить про те, що право розуміється саме так, як зафіксовано у цьому рішенні; таку властивість має лише практика в цілому. На наше переконання, неодноманітний, мінливий та неформалізований характер судової практики не може вважатися підставою, через яку судову практику не слід визнавати джерелом права. До того ж, існування різної практики з одного питання - на наш погляд, явище неминуче. При цьому далеко не завжди його слід оцінювати негативно, адже зміни у судовій практиці можуть відображати зміни у потребах суспільства, зміни у праворозумінні, правовій культурі тощо, тобто мати об'єктивний характер.
Таким чином, судова практика формує право, до неї необхідно ставитися як до правової реальності, проте реальності, яку можна змінити (при вирішенні конкретних справ).
Сказане стосується і практики Європейського суду з прав людини. Хоча в ЗУ "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" сказано, що "суди застосовують при розгляді справ ... практику Суду як джерело права", що наводить на думку про те, що окремі рішення Європейського суду з прав людини є прецедентами, насправді зазначені рішення мають, на відміну від прецедентів в розумінні англосаксонської правової традиції, похідний характер по відношенню до джерела нормативного характеру - у даному випадку міжнародного договору (Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої ЗУ N 475/97 від 17.07.97). Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод не містить положень про обов'язковість (як її текст не розуміти) рішень Європейського суду з прав людини для судів держав - учасників Конвенції[55], і чимало прикладів, коли сам Європейський суд з прав людини кардинально змінював свою ж практику. Рішення Європейського суду з прав людини, які також складають в сукупності певну практику, між тим, враховуються національними судами, впливають на їх праворозуміння, тобто справді виступають джерелом права, не будучи при цьому прецедентами.
До частини другої. На даний час норми, присвячені регулюванню земельних відносин, містяться у таких актах "неземельного" природоресурсного законодавства:
51
Як судового рішення по конкретній справі, певна частина обґрунтування якого (ratio decidendi) стає обов'язковим при вирішенні в подальшому аналогічних справ.
52
Мірошниченко А. М., Попов Ю. Ю. Чи потрібний Закон України "Про нормативно-правові акти"? // Форум права. - 2009. - С. 365.
53
Малишев Б. В. Судовий прецедент у правовій системі Англії. - К.: Праксіс, 2008. - С. 280.
54
Малишев Б. В. Судовий прецедент у правовій системі Англії. - К.: Праксіс, 2008. - С. 256.
55
Детальніше див. Попов Ю. Прецедент: напрямки розвитку у праві України // [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://law.univ.kiev.ua