Астальдо

***

Спливали світляні кола, і військо потроху збільшувалося. Великим Князем одностайно обрали Майтімо, як найстаршого. Фінарато привів ще двох воїнів — близнят Гельмира та Гвіндора, котрі були дітьми приятеля князя Арафінве, якого звали Гуїліном. Майтімо, окрім брата Макалауре, завербував трьох хлопчаків, котрі походили з роду коваля Магтана, а отже доводилися йому ріднею. Звали їх Лауральдо, Ільфірін та Маранво. Фіндекано, в свою чергу, обережно промацав приятелів і довірився двом — Мірімону та Алмареа, які були дітьми маминого брата Туре. Алмареа ж згодом привів свого знайомця Еркассе. Еркассе був сином Ельда з Пробуджених і марив Середзем’ям.

Мечів у малих вояків було вже чотири. Замало, але Майтімо обіцяв, що незабаром зробить ще два. Тепер Руссандол ховався зі своєю роботою вже і від пана Магтана, аби той не поцікавився ненароком навіщо улюбленому онукові стільки зброї.

Вправи зі справжніми, хоч і затупленими мечами зміцнювали малим Ельдар тіла і душі. Князь Нолофінве говорив, що старший син нагадує йому його самого у дитинстві, а княгиня Анайре не могла намилуватися своїм улюбленцем, котрий аж пашів рум’янцем. Свої лісові виправи Фіндекано пояснював просто — вони, мовляв, навчаються стріляти з луків, аби згодом приймати участь у змаганнях Великого Мисливця. До того ж Майтімо завжди приводив молодшого друга до порога садиби Нолофінве, чемно вклонявся пані княгині Анайре і запевняв, що вони знакомито розважаються. Анайре, котра була в добрих стосунках з пані Нерданель, любила і її рудоволосого сина.

В задумі малих змовників трапилася лише одна помилка — вони не врахували наявність у Фінарато непосидючої молодшої сестри. Артаніс, незважаючи на свій вік і стать, мріяла про подвиги воїна. Інголемо вдало крився зі своїми планами від братів, але сестру не брав до уваги, вважаючи, що вона по кінчики гострих вушок зайнята якимись дівочими справами.

Якось, в годину, коли світло Лауреліни було найяскравішим, приятелі покинули навчання і полягали відпочити на березі озера, виставивши вартових, неначе й насправді вже були в Ендоре. Фінарато, як завжди, розгорнув сувоя з письменами, а решта просто дрімали в траві. Фіндекано пригорнувся до Майтімо і сам не помітив як заснув. На варті стояли Алмареа та Мірімон, вони ж і запримітили малу вивідачку. Артаніс влаштувалася на дереві і захоплено спостерігала звідти за двобоями. А коли хлопці, розморені теплом і світлом, поснули в траві, змійкою поповзла туди, де лежали зроблені Майтімо мечі…

Вартові доставили свою здобич перед ясні очі Руссандола. Дівчинка пручалася мовчки, з чого воїнство зробило висновок, що видавати вона їх не збирається, принаймні поки що.

Взамін за мовчанку князівна забажала вступу до війська і місця на кораблі. Майтімо ласкаво погладив її замурзану щічку і мовив лагідно:

— Місце в моєму серці для дивної вроди знайдеться завжди. Але негоже діві-Ельде ризикувати собою у битвах. Хіба у нас мало чоловіків?

— Я — nerwen[61], діва-воїн! — вигукнула мала дзвінко, — а щодо місця у вашому серці, княжичу Нельяфінве Феанаріон, то воно мені непотрібне — я не люблю рудих!

Фінарато докірливо глянув на сестру, але Майтімо лише зітхнув жартівливо:

— Ясна панно, ви розбили мені серце, і жоден майстер не складе скалки знову. Але продовжимо перемовини… Можливо ви зміните ваші умови і присягнетесь зберігати таємницю скажімо за… гарненького браслета, зробленого мною власноручно?

— Мені не потрібні прикраси! — закопилила губки князівна, — зате я вже маю власний cirya[62]. Він невеличкий, якраз такий, щоб ним міг керувати підліток. Батько моєї матері, князь Ольве Альквалондський, подарував мені це диво, схоже на білоперого птаха. Тож вам не доведеться красти човна, і ми вийдемо з гавані на очах у всіх. Але за це я бажаю меча і місце в лаві!