В сталевих грозах

Недосяжний для вогню, я брів спустошеною траншеєю. То був короткий час передобіднього затишшя, який згодом, на інших полях бою, не раз бував для мене єдиною нагодою перевести дух. Я скористався ним, аби все роздивитися уважно й без поспіху. Чуже озброєння, темрява бліндажів, строкатий вміст ранців — все було нове й загадкове. Я напхав кишені французькими набоями, відстібнув м'яку, як шовк, плащ-палатку, заволодів обгорнутою синім сукном польовою флягою, аби через три кроки все знову викинути. Дуже гарна смугаста сорочка, яка лежала серед розкиданих офіцерських речей, спокусила мене, тож я миттю зняв з себе однострій і з голови до ніг зодягнутися в нову білизну. Якою втіхою було приємний лоскіт свіжого льону на шкірі!

Отак прибравшись, я підшукав собі в траншеї місцинку на осонні, вмостився на балку й розпоров багнетом бляшанку з м'ясом, аби поснідати. А потім запалив люльчину й погортав розкидані повсюди французькі журнали, які, як було видно з дати, лише напередодні прислали в окопи з Вердену.

Досі здригаюся, згадуючи, як під час цього сніданку я намагався розібрати якийсь дивний маленький пристрій, що лежав переді мною на дні окопу. З незбагненних причин я чомусь був вирішив, що це «штурмовий ліхтар», і щойно пізніше до мене дійшло, що та штучка, якою я бавився — це граната без запобіжника.

На тлі цього затишшя все виразніше гриміла німецька батарея, розташована у підліску одразу за траншеєю. Ворожа відповідь не забарилася. Раптом я зірвався на ноги від страшенного вибуху в себе за спиною і побачив, як зметнувся вгору стрімкий конус диму. Ще необізнаний зі звуками війни, я не годен був відрізнити свист, сичання й тріск наших гармат від нищівного бахкання ворожих снарядів, що сипалися з дедалі коротшими проміжками, та укласти собі все це в якусь цілість. Передовсім я ніяк не міг збагнути, чому снаряди летять звідусіль, так що їх шиплячі траєкторії на позір безладно перехрещуються над лабіринтами коротких траншей, по яких нас розкидало. Ці наслідки, причин яких я не бачив, непокоїли й займали мої думки. Механізм бою для мене, недосвідченого рекрута, був незбагненний. Вияви рушійних сил бою здавалися мені дивними і взаємно не пов'язаними, як події на іншій планеті. При цьому я, по суті, аніскільки не боявся; я був свято переконаний у своїй невидимості, тож навіть не припускав, що в мене ціляться і можуть влучити. Повернувшись в такому настрої до своєї чоти, я з цілковитою байдужістю став розглядати передній край. То була відвага недосвідченості. В записнику, як це згодом стане звичкою в подібні дні, я занотував години, коли обстріл посилювався та вщухав.