Ілон Маск [Tesla, SpaceX і шлях у фантастичне майбутнє]

Коли вони не були у повітрі, Голдемани були десь у буші, вирушаючи у довгі, іноді багатомісячні експедиції у пошуках Загубленого міста в пустелі Калахарі, уявного покинутого міста на півдні Африки. На родинному фото з однієї з таких екскурсій можна побачити п’ятьох дітей серед африканського бушу. Вони зібралися навколо великого металевого казана, що гріється над жаром табірного багаття. Діти виглядають розслабленими: сидять на складаних стільцях, закинувши ногу на ногу, і читають книжки. Позаду них — яскраво-червоний літак Bellanca, намет і машина. Спокій, яким дихає сцена, оманливий: ці мандрівки були дуже небезпечними. Одного разу сімейний фургон наїхав на пень, через що бампером проломило радіатор. Застрягнувши бозна-де без засобів комунікації, Джошуа три дні лагодив фургон, поки родина полювала за їжею. Були інші випадки, коли вночі табірне багаття оточували гієни та леопарди, а одного ранку, прокинувшись, родина побачила лева у метрі від свого столу. Джошуа схопив перше, що трапилося під руку, — лампу,— помахав нею і сказав левові забиратися. І той забрався[6]. Підхід Голдеманів до виховання дітей був надзвичайно ліберальним, і це збереглося через покоління аж до Маска. Дітей ніколи не карали, бо Джошуа вважав, що вони самі інтуїтивно прийдуть до належної поведінки. Коли тато й мама вирушали у свої неймовірні польоти, діти залишалися вдома. Скотт Голдеман не пам'ятає жодного разу, коли б нога батька ступила до школи, хоча його син був капітаном команди регбі та префектом. «Для нього це було чимось, чого він просто очікував, — каже Скотт Голдеман. — У нас складалося враження, що ми здатні на все. Просто треба прийняти рішення і зробити це. У цьому сенсі мій батько дуже пишався б Ілоном».