Сон. Наука сну, або Пробудження після неспокійної ночі

«Перезавантаження» Гобсона

Після того, як деякі вчені розкритикували Гобсона та Маккарлі за їхню модель синтезу — активації, Гобсон продовжив досліджувати цю проблему. Їм закидали переважно те, що у не-REM-фазах сняться такі ж екстравагантні речі, що й у REM. І що хімічний розряд стовбура головного мозку не є єдиним фактором, відповідальним за структуру сновидінь. Однак існувало ще дещо.

З мужністю, гордістю та здобутими в ході експериментів новими даними Гобсон переборов ці закиди. Він визнав свою помилку й погодився з тим, що лімбічні зони вельми активні у REM-фазі, а відтак емоції відіграють у снах важливу роль. А проте він не здався і замість викинути білий рушник (чи то електроди) запропонував модель, в якій пов’язав мозок зі свідомістю: модель AIM (абревіатура від activation — input — modulation: активація — введення в дію — модуляція).

Ця нова опція дозволяє передбачати стани свідомості відповідно до трьох стрижнів. Перший з них — це активація, тобто ступінь активності мозку залежно від його електричної активності. Другий — введення в дію стимулів, коли визначається, якого ж походження — внутрішнього, зовнішнього чи комбінованого — створювані образи. І, нарешті, модуляція стосується хімічних сигналів, що переважають у кожному стані. Іншими словами, каналу, про який ідеться, — холінергічного (типового для REM-фази) чи адренергічного (типового для неспання).

Виходячи з цих трьох перемінних, стани REM, не-REM та неспання відрізняються за своїми характеристиками. Ясні сни, в яких ми можемо контролювати зміст того, що нам сниться (детальніше про це говоритимемо в розділі 5) формуються в гібридному стані між REM і неспанням.