Місто, якого не було
- Автор: Заяц Владимир Аполлинариевич
- Год: 1985
- Язык: украинский
- Год: Молодь
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Місто, якого не було». Краткое содержание книги:
— Здається, ви прийшли, щоб страхувати? — Прибулець примружив очі й позіхнув.
Доброзичливець відкрив рота, хотів був щось сказати, але тільки махнув рукою і вискочив за хвіртку.
Йти до Садівника й Мисливця бажання вже не було, і без того поганий настрій геть зіпсувався.
Увечері Доброзичливець поклав перед собою паку білого паперу, вставив у ручку новий стержень і замислився, втупивши погляд на неоковирний малюнок на шпалерах. Одне зрозуміло: примітивною атакою цих порушників спокою і нормального життя не візьмеш. Почнуть вивертатися, шукати всілякі пояснення і аргументи. Треба написати так, щоб напевне врятувати жителів містечка від згубного впливу цих голослівних фантазерів.
Доброзичливець довго сидів над чистим аркушем паперу.
Нарешті специфічна, особисто ним випещена муза, прилинула до нього. І полилися на папір потоки слів… Завершила твір настійна вимога: «рішуче покласти край неподобству!» Того ж вечора каліграфічно переписану анонімку було ретельно вкладено у конверт і вкинуто до поштової скриньки.
Тепер лишалося чекати на реакцію відповідних органів.
9
Теплого червневого дня, коли спекотне сонце котилося на захід, в кімнаті № 13, вікно якої виходило просто на вулицю Корогодську, зібралися наші герої. Розгублено перезираючись, стояли вони в млосній задусі приміщення і раз у раз поглядали у вікно. Вулицею саме поверталися з пляжного відпочинку розморені, рожевощокі, в білих кашкетиках і кольорових сорочках жителі Крутоярів. Вони весело, безтурботно сміялися, жваво розмовляли. І від того на душі у наших героїв ставало ще тривожніше.
На щастя, чекали вони не довго. Інструктор — веселий молодик з розкішною шевелюрою — влетів до кімнати, підморгнув схвильованій компанії і, зиркнувши на годинник, бадьоро заявив:
— Не хвилюйтеся. Анонімка, звісно, ідіотська. Але ж ви самі розумієте: кожному доведеться написати пояснення. Формальність, однак…
— Про що там набазграно? — не втримався Садівник.
— Нісенітниця. Вас, Садівник, звинувачують у тому, що ви нібито вирощуєте якийсь опіум. Про Прибульця сказано: небезпечний у протипожному відношенні, бо й так надто гарячий, а коли захворіє, то просто-таки палає вогнем…
Присутні розуміли, як і попередні, ця анонімка — плід хворобливої уяви підлої людини, котра своїм лихим оком зирить у чужу хату.
— …Мисливець звинувачується в бракон’єрстві. А ти, Хлопчику, в хуліганській поведінці: у старих бабусь з рук видираєш торбинки з хлібом, очі котам виколюєш…
Мисливець засовався на стільці, люто блимнув очима:
— Ну хай про нас, дорослих… А от навіщо Хлопчика зачіпати? Дико! Я не кровожерний, але…
Інопланетянин скривився, наче в нього боліли зуби, на його тонкій пташиній шиї ритмічно пульсувала жилка.
— Не людська психологія, — буркотів він собі під ніс. — Ні, не людська…
— А про мене що надряпав мерзотник? — сумно поцікавився Майстер На Всі Руки й поклав на стіл кулаки-гирі.
— Що ви таємно клепаєте самогонні апарати і продаєте населенню по спекулятивних цінах.
— Що-о?… Самогонні? — Майстер здивовано викотив очі. Ця безсоромна брехня вразила його в саме серце — кулаки розслабились, голова опустилася.
— Та не зважайте. Ми розуміємо, що вся та плітня не варта уваги. Одначе порядок є порядок, а тому пишіть пояснення. — Інструктор ще раз глянув на годинник і з полегкістю зітхнув. — Оце й усе. Пояснення віддайте секретарці.
Цієї миті двері прочинились, і до кімнати влетів Доброзичливець. Губи старого пасквілянта тремтіли, оголюючи верхні зуби — великі й гострі, мов у щура.
— І на вас анонімка? — запитав Садівник.
— Не варте уваги, кажете? — гримаса гніву спотворила обличчя «страхагента». — Це ж чому, дозвольте вас спитати?..
У кімнаті нараз запала мертва тиша — всі були приголомшені таким одкровенням. Он, виходить, хто весь час каламутить воду, складає брудні пасквілі на жителів Крутоярів.
— Прошу, негайно вийдіть звідси! — наказав Інструктор і ступив крок до анонімника.
— Усі ви себе занапастите! — заверещав Доброзичливець. — А ти, Хлопчику, ти… від тебе всі напасті! Це через твої кляті фантазії у нашому містечку коїться казна-що!.. Та вже недовго тобі лишилося чаклувати. Завтра тобі виповнюється шістнадцять, я знаю, у мене все зафіксовано. Ніяких див ти вже не витвориш. І це містечко стане нудним. Ти побачиш життя таким, яким воно є насправді, а не вигаданим. Спробуєш пожити без своїх викрутасів, як усі нормальні люди.
І він хутко зник за дверима. Хлопчик розгублено дивився на присутніх: