Поїзд о 4.50 з Педдінгтона
- Автор: Кристи Агата
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-4177--0
- Переводчик: Виктор Иосифович Шовкун
- Жанр: Классические детективы
Электронная книга - «Поїзд о 4.50 з Педдінгтона». Краткое содержание книги:
Міс Марпл прийняла пропозицію, і наступного дня їхня зустріч відбулася.
Вони обмінялися привітаннями. Люсі Айлесберроу провела свою гостю до найтемнішого кабінету й сказала:
– Боюся, я надто завантажена тепер, щоб виконати ваше доручення, та, можливо, ви все ж таки розповісте мені, чого від мене хочете.
– Моє доручення справді дуже просте, – сказала міс Марпл. – Незвичайне, але просте. Я хочу, щоб ви знайшли труп.
На якусь мить у свідомості Люсі промайнула підозра, що в міс Марпл негаразд із головою, проте цю думку вона відразу відкинула. Міс Марпл завжди мислила надзвичайно тверезо. Вона мала на увазі саме те, що сказала.
– Який саме труп? – запитала Люсі Айлесберроу з гідним подиву самовладанням.
– Труп жінки, – пояснила міс Марпл. – Труп жінки, яку було вбито – власне кажучи, задушено – в поїзді.
Брови в Люсі легенько підскочили вгору.
– Це й справді незвичайне доручення. Розкажіть мені, про що саме йдеться.
Міс Марпл розповіла їй про все. Люсі Айлесберроу слухала уважно, не перебиваючи. Наприкінці розповіді вона сказала:
– Тут усе залежить від того, чи ваша подруга справді це бачила, чи їй примарилося…
Вона залишила речення незакінченим, ніби хотіла почути відповідь на своє запитання.
– Елспета Макґілікаді нічого ніколи не вигадує, – сказала місіс Марпл. – Тому я й покладаюся на те, що вона розповіла. Якби щось подібне розповіла мені Дороті Катрайт – тоді це було б зовсім іншою справою. Дороті завжди готова розповісти цікаву історію, і нерідко вона щиро вірить у її правдивість, і якась частка правди в ній дійсно є, однак не більше, ніж зовсім мізерна частка. Але Елспета зовсім не така жінка, яка може повірити в щось неймовірне, у щось таке, чого не може статися. Вона не піддається жодному навіюванню, тверда, як граніт, і ніколи не дозволить, аби їй щось привиділося.
– Розумію, – замислено мовила Люсі. – Гаразд, припустімо, усе так і було. Але як саме я зможу допомогти вам?
– Ви справили на мене велике враження, – сказала міс Марпл. – І ви, либонь, розумієте, що я вже не маю тієї фізичної сили, яка дозволила б мені вжити тих заходів, які я вважаю потрібними.
– Ви хочете, щоб я здійснила розслідування? Саме такої допомоги ви від мене чекаєте? Але хіба поліція вже не зробила все, що слід? Чи ви думаєте, поліція зробила це вкрай недбало?
– Ой, ні, – заперечила міс Марпл. – Я не можу сказати, що поліція виявила недбалість. Але річ у тому, що в мене виникло одне припущення про труп задушеної жінки. Він має десь бути. Якщо його не знайшли в поїзді, то, певно, зіпхнули або викинули з вагона – але його також не знайшли ніде поблизу колії. Тому я проїхала тим самим рейсом, намагаючись з’ясувати, чи там є таке місце, де тіло можна викинути з поїзда й ви не знайдете його поблизу колії – і таке місце є. Залізниця утворює велику дугу, перш ніж потяг прибуває до Брекгемптона, і тягнеться по вершині високого насипу. Якщо тіло викинули там, де потяг нахилився під певним кутом, то тіло просто не могло не скотитися з насипу.
– Але ж воно досі має лежати там, і там також його можна було знайти.
– О, так. Але його, певно, звідти прибрали… Але ми ще про це поговоримо. Ось те місце – на мапі.
Люсі нахилила голову – подивитися туди, куди показував палець міс Марпл.
– Тепер воно розташоване в передмісті Брекгемптона, – сказала міс Марпл, – але раніше то був сільський дім із великим парком та прилеглими територіями, і він досі стоїть там, цілий-цілісінький, оточений будівельними майданчиками та невеличкими приміськими будинками. Він називається Резерфорд-Хол. Його збудував чоловік на ім’я Крекенторп, дуже багатий промисловець, у 1884 році. Тепер у тому будинку живе, наскільки мені відомо, син Крекенторпа, уже старий чоловік, зі своєю дочкою. Залізниця охоплює половину того маєтку.
– І що ви хочете мені доручити?
Міс Марпл відповіла відразу:
– Я хочу, щоб ви найнялися туди на роботу. Усі тепер стогнуть, що неможливо знайти нормальну домашню прислугу – тож я не думаю, що це буде складно.
– Ні, я також не думаю, що це буде складно.
– Наскільки мені відомо, містера Крекенторпа вважають в окрузі великим скупієм. Якщо ви погодитеся на низьку платню, то я доплачуватиму її до прийнятної для вас цифри, що, як я думаю, має бути набагато вищою за середню.