Пірат

Алі зиркнув на француза.

— Копає хтось із вашої організації.

— Неможливо,— сказав француз.— Всяк чоловік, що працює на нас, перевірений і переперевірений.

— Можливо, у нас не буде вибору,— вів далі Алі.— Ми не можемо фінансувати ваші операції, коли товар не попадає на ринок.

Француз деякий час сидів мовчки, розмірковував.

— Давайте без спішки,— сказав він нарешті.— На цьому тижні ми відправляємо товар. Давайте подивимося, що з того вийде.

Алі Ясфір поглянув на американця. Американець кивнув. Алі обернувся до француза.

— D'accord[5], П'єре. Почекаємо, побачимо.

Після того як француз пішов, Тоні глянув на Алі.

— Що ви на це скажете?

Алі знизав плечима.

— Не знаю що і думати.

— Може, продає нас він,— сказав Тоні.— Товар все ще доходить до Західного узбережжя. Тамтешній банді ми сплачуємо рівно стільки, скільки нам потрібно, щоб триматися в сідлі.

— Їхній товар поступає з Індокитаю? — спитав Алі.

Тоні кивнув.

— І дешевше нашого.

Алі похитав головою.

— І на те є причина. Наші ціни були б нижчими теж, якби нас фінансувало ЦРУ.

— Це тільки частина клопоту,— сказав Тоні.— Гарячим товаром в Штатах являється марафет. А у нас тут якраз слабинка.

— Ми зважуємо цю справу,— сказав Алі.— У мене в Боготі є контакти і наступного тижня я туди полечу.

— Хлопці радо зустрінуть цю вість. Ми б воліли підтримувати ділові контакти з вами, аніж шукати нових партнерів.

Алі звівся на ноги. Зустріч завершена.

— Ми ще довго будемо вершити справи разом,— він провів американця до дверей. Вони потисли руки.— Зустрінемося в Нью-Йорку на початку наступного місяця.

— Сподіваюся, що до того часу справи підуть на лад.

— Впевнений, що так і буде,— відказав Алі.

Він зачинив за чоловіком двері, защепнув їх і ланцюжок вставив у паз. Від дверей попрямував до ванної, де ретельно помив руки і витер їх рушником. По тому він підійшов до дверей спальні і легенько постукав.

Двері відчинилися, і на порозі постала дівчина. Оливкова шкіра, темні очі і довге чорне волосся здавалися несумісними з її сучасними потертими джинсами та сорочкою «сан тропез».

— Зустріч завершилася? — спитала вона.

Він кивнув.

— Може, вип'єш чогось холодного?

— А кока у вас є?

— Авжеж,— відповів він, пішов до кухні і приніс з холодильника кока-колу. Налив у склянку і подав їй.

Вона жадібно випила.

— Коли ми вилітаємо? — спитала вона.

— У нас зарезервовані місця на рейс до Бейрута на завтра,— відповів він.— Та може бути затримка.

Вона питально подивилася на нього. Він витримав її здивований погляд.

— Сьогодні я зустрічаюся з твоїм батьком.

В її очах відбився переляк.

— Ти мене не викажеш? — вона поставила склянку.— Мені пообіцяли, що він нічого не знатиме. В іншому разі я б не втекла зі школи у Швейцарії.

— Та йдеться зовсім не про тебе,— запевнив він.— Твій батько нічого не підозрює. Нам треба заладнати з ним деякі справи.