Вічний календар
- Автор: Махно Василь
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Виадвництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-725-8
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Вічний календар». Краткое содержание книги:
Виславши наперед будівничих — язловецьких вірмен, Антоній заплатив Ашкеназі, язловецькому купцеві, щоби той наглядав за побудовою дому і стаєнь. Саме у травні 1660 року Ашкеназі в листі до Волянського сповістив, що будинок зведений і можна приїжджати до Митниці. Тоді Волянський забрав із Польщі Ядвіґу з дітьми, але перед Митницею трапилася злива. Волянські перечекали негоду в Язлівцях.
Для майбутнього маєтку Волянських вибрали місце на узвишші, вирубавши там частину дубового гаю. Звідти проглядалася улоговина, якою з півночі на південь пропливала річка Джурин.
Коли вершники і бричка проминули місце колишнього митного кордону, Ашкеназі першим помітив, що біля Червоної керниці стоїть віз. Антоній Волянський поглянув на Ашкеназі, а той, порівнявшись, сказав:
«Не повинно тут бути нікого».
Волянський і сам не очікував кого-небудь зустріти. Ашкеназі цілу дорогу запевняв хорунжого, що митницькі давно повтікали з цих місць і для фільварку треба спроваджувати челядь.
«Але якщо татарські чамбули, — припустив Ашкеназі, — не доходитимуть до Митниці, то митницькі повернуться сюди». І зітхнув при згадці про татар, бо вони перехопили кількох язловецьких євреїв і погнали перед себе в буджацькі степи.
«Дав би Бог», — відповів Антоній і помчав уперед, залишаючи за собою польову пилюгу.
Гриць ще здалека помітив на язловецькому шляху стовп брунатного пилу, коли прив’язував до куща ліщини теля. «Гості? — запитав сам себе. — І хто?»
Коли Анна з’їхала з Волоського шляху, Гриць, висадивши з воза дітей, узяв перед себе теля. Воно боязко підійшло до потічка й запхало заслинену морду у воду. Також повитягував овець. Вівці ж, видершись на правий схил від джерела, допалися до трави, а поміж вівцями ходили Грицеві кури, видзьобуючи у травах насіння, принесене невідомо якими вітрами.
Анна, розклавшись, годувала дітей.
Ашкеназі прискакав до Баревичів і запитав — хто вони? Гриць відповів, що залишили Горабабські ліси, бо пережили страшну зливу. Тоді Ашкеназі запитав, чи не думають вони тут осідати? На що Гриць не сказав нічого, а лише показав на Анну з дітьми.
Ашкеназі побачив трійко малих дітей і Анну з великим черевом — ось-ось розродиться. Гриць, розмовляючи з Ашкеназі, ніяк не міг накинути на шию теляті шнурка, бо воно мотало головою.
«А хто це з паном?..» — почав Гриць і застиг на півслові.
«Кличуть мене Ашкеназі».
«То хто це з паном Ашкеназі?» — повторив своє запитання Гриць.
«О, це Антоній Волянський. Хорунжий гусарії. Їде до свого фільварку».
«А де фільварок?»
«Тут, на узвишші. По дорозі до Ягільниці».
«Я тут був минулого року, але нічого не бачив», — сказав Гриць.
«Ну певно, — викрикнув Ашкеназі. — Рік тому тут нічого не було, а за рік усе збудували: і дім, і стайні».
«А хто будував?» — поцікавився Гриць.
«Вірмени, — відповів Ашкеназі й запитав: А ви хто? Як вас кличуть?»
«Гриць Баревич», — відповів. Нарешті йому вдалося прив’язати до ліщини норовисте теля.
Ашкеназі напружив пам’ять і згадав, що Баревичі сиділи на цьому ґрунті, бо ще його, Ашкеназі, дід Мордехай Ашкеназі, зупинявся в Баревичів, мандруючи на Волощину чи з Волощини, коли його могла застати в дорозі ніч.
«То ви Баревич? — насамкінець запитав Ашкеназі. — Панові Волянському ці землі подарував король».
Ашкеназі розвернувся й помчав наздоганяти бричку з вершниками. Далеко від’їхавши від місця, на якому зустрівся з Баревичем, Волянський поцікавився в Ашкеназі:
«Чи то ваш знайомий?»
«Ні, мій дід знався з його дідом».
«Ага. А що він тут робить?»
«Каже, — почав Ашкеназі, — що, рятуючись від повені, шукає місце, де б осісти.»
«І що вибрав? — поцікавився Антоній.
«Не знаю, але Баревичі колись були власниками Митниці».