Маміглапінатапеї, або Любов у київській комуналці

Що ж вибрати: ЧУДО-ЮДО-РИБУ-КИТ чи місце «свого» у хлопчачому товаристві?

Я намітив був складний план подвійної гри, тобто зустрічатися з ЧУДО-ЮДО-РИБОЮ-КИТ таємно. Однак здійснити це було неможливо: вона хотіла публічності. Мені часом здавалося, що не я — малолітній недоросток — приваблював її. ЧУДО-ЮДО-РИБА-КИТ хотіла показати оточуючим, що вона — пухкенька, неоковирна, короткозора — може подобатися хлопцям, нехай навіть одному, нехай навіть молодшому від неї. ЧУДО-ЮДО-РИБА-КИТ хотіла демонстративно пройтися, взявшись за руки, по Хрещатику, а ще краще — повз нашу школу, щоб усі, усі на світі бачили, що В НЕЇ Є ХЛОПЕЦЬ. А я соромився. І тому знаходив різні причини, щоб зустрічатися таємно.

Не пам’ятаю, розумів я це чи ні, однак у цей період життя мені просто хотілося провалитися крізь землю. Бажано з ЧУДО-ЮДО-РИБОЮ-КИТ. Отак провалитися і опинитися під першим поверхом нашого будинку, де був підвал. Таємничий, темний, у пилюці, з однією тьмяною лампочкою, вимикач від якої містився на обплетеній павутиною стіні.

Я таємно зустрічався там із ЧУДО-ЮДО-РИБОЮ-КИТ. Це викликало в мені коктейль почуттів: тривогу, тремтіння, калатання серця, а часом навіть нудоту від збудження.

У підвалі ми цілувалися і вивчали анатомію одне одного. Ми приходили, оглядали підвальчик — чи нема там когось (про всяк випадок), потім вимикали світло і грали в підліткові любовні ігри. На одній зі стін підвалу, майже під самою стелею, було віконце, крізь яке побивалося чи то денне, чи то світло від вуличних ліхтарів, а часом і місячне сяйво… Здається, за кілька місяців, упродовж яких ми зустрічалися, я подорослішав на три роки. Я почав спостерігати за мамою і татом, за ІГАРЬОШОЮ та ІРЕНОЮ, за ЦИФЕРБЛАТАМИ, за всіма. Я уявляв, чим вони займаються у ліжку, і це було дивно, огидно і кумедно водночас.

ЧУДО-ЮДО-РИБА-КИТ була тепла і м’яка. Часом здавалося, що вона не відчувала такого самого вінегрету почуттів, що я. Вона була спокійна та врівноважена, і мені ввижалося, що для неї зустрічі зі мною — це просто тренінг для майбутніх серйозних стосунків з чоловіком її мрії, для якого берегла свою цноту. Однак коли ми лишалися сам на сам — на таємних стежках у хащах за Художнім інститутом, у закутках Кудрявського узвозу і на дерев’яних сходах, що вели на урочище Гончарів, чи у нашому улюбленому підвальчику, — я переконувався, що і вона в мене закохана.

Підвальчик був найкращим місцем на землі. У підвальчику ми були одні-однісінькі. У підвальчику я сподівався стати чоловіком. У підвальчику ЧУДО-ЮДО-РИБА-КИТ сподівалася стати жінкою. Однак між нами нічого не відбувалося. Лише МАМІГЛАПІНАТАПЕЇ: мій та її погляди, які кричали, що ми хочемо одне одного і кожен із нас чекає, що інший стане ініціатором того, чого хочуть обоє, хоч і боїмося бути першими, а може, просто не знаємо, як зробити перший крок…

В один прекрасний день, а це був, здається, не день, а вечір, у наш підвальчик ввалилася одна закохана парочка. Вони опинилися тут випадково: був холодний листопад, почав падати сніг, і їм зі своїм бурхливим коханням не було де сховатися, тож вони забилися в перший-ліпший під’їзд, довго цілувалися і куйовдилися, потім намацали дверцята в підвал і завалилися вниз.