Сицилієць
- Автор: Пьюзо Марио
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-5779-5
- Переводчик: О. Оксенич
- Жанр: Криминальные детективы
Электронная книга - «Сицилієць». Краткое содержание книги:
— Коротуне, ти що, думаєш мене налякати?
Майкл відзначив, що Пішотту називають Аспану і що між цими двома чоловіками вкорінилася неприязнь. Це було помітно з постійних зауважень Пішотти щодо зросту іншого, і з суворості, з якою до нього говорив Адоніс. Насправді в повітрі між ними всіма вирувала недовіра; здавалося, що інші тримаються на відстані від Стефана Андоліні, а мати Ґільяно немовби нікому повністю не довіряла. І все одно, поки ніч ішла своїм ходом, ставало зрозуміло, що всі вони люблять Турі.
Майкл обережно мовив:
— Турі Ґільяно написав «Заповіт». Де він зараз?
Запанувала довга мовчанка, усі пильно дивилися на Корлеоне. Їхня недовіра раптово впала й на нього.
Нарешті заговорив Гектор Адоніс:
— Він почав його писати за моєю порадою, і я йому допомагав. Кожну сторінку підписав Турі. Усі таємні змови з доном Кроче, з урядом Рима й остаточна правда про Портелла-делла-Джінестру. Якщо його оприлюднити, уряд точно не втримається. Це останній козир Ґільяно, який він розіграє, якщо дійде до найгіршого.
— Тоді сподіваюся, що він у вас надійно схований, — сказав Майкл.
— Так, дон Кроче хотів би накласти на нього руки, — зазначив Пішотта.
— Ми все влаштуємо, — мовила мати Ґільяно, — у належний час «Заповіт» доправлять до тебе. Можливо, ти зможеш відіслати його до Америки разом із дівчиною.
Майкл здивовано подивився на них.
— З якою дівчиною?
Усі відводили очі чи то зі страху, чи то із сорому. Знали, що це неприємна несподіванка, і боялися його реакції.
Відповіла жінка:
— Нареченою мого сина. Вона вагітна. — І, звертаючись до інших: — Вона нікуди не подінеться. Візьме він її чи ні? Нехай зараз скаже.
Хоча Марія Ломбардо намагалася зберігати спокій, було помітно, що реакція Майкла її непокоїть.
— Вона приїде до тебе в Трапані. Турі хоче, щоб ти відправив її до Америки перед ним. Коли вона надішле йому звістку про те, що з нею все гаразд, Турі приїде до тебе.
Майкл обережно мовив:
— Щодо цього я вказівок не маю. Мушу поговорити зі своїми людьми в Трапані стосовно часу. Я знаю, що ви з чоловіком маєте рушити за нами слідом, щойно ваш син дістанеться Америки. Чи може дівчина зачекати й поїхати з вами?
Пішотта різко відповів:
— Ця дівчина — випробування для тебе. Вона відправить сюди кодове слово, тоді Ґільяно знатиме, що має справу не лише з чесним, але й розумним чоловіком. Тільки тоді він повірить, що ти зможеш вивезти його із Сицилії.
Батько Ґільяно розлючено сказав:
— Аспану, я вже казав і тобі, і синові. Дон Корлеоне дав слово, що допоможе нам.
— Так Турі наказав, — спокійно відповів Пішотта.
Майкл метикував і зрештою мовив:
— Гадаю, це дуже розумно. Зможемо перевірити шлях втечі, подивитися, чи він досі надійний.
Він не мав жодного наміру використовувати для Ґільяно той самий маршрут.
— Я можу відправити вас із чоловіком разом з дівчиною, — сказав він матері Ґільяно й подивився на них питально. Та обоє тільки похитали головою.
Гектор Адоніс м’яко сказав їм:
— Це непогана ідея.
Мати Ґільяно відповіла:
— Ми не покинемо Сицилію, поки наш син тут.
Батько склав руки на грудях і кивнув, погоджуючись. Майкл зрозумів, про що вони думали. Якщо Турі Ґільяно помре на Сицилії, вони не мали жодного бажання бути в Америці. Вони мають лишитися тут, оплакати його, поховати, носити квіти на його могилу. Остання трагедія належала їм. Дівчина може поїхати, вона зв’язана з ним лише коханням, не кров’ю.
Десь серед ночі Марія Ломбардо Ґільяно показала Майклові зошит, заповнений статтями з газет, плакатами з різними сумами, призначеними за голову Ґільяно урядом у Римі. Показала йому світлини, надруковані в Америці журналом «Лайф» у 1948 році. Там писали, що Ґільяно — найбільший розбійник сучасності, італійський Робін Гуд, що грабує багатіїв і допомагає бідним. Надрукували там і один з відомих листів Ґільяно до газет.
Він писав: «П’ять років я боровся за звільнення Сицилії. Я віддавав бідним те, що забирав у багатих. Нехай народ Сицилії скаже, розбійник я чи борець за свободу. Якщо вони висловляться проти мене, я віддамся у ваші руки для суду. Але поки вони виступатимуть за мене, я й далі вестиму цю війну».
Майкл подумав, що це аж ніяк не схоже на втікача-бандита; перед ним сяяло горде обличчя Марії Ломбардо. Він відчув спорідненість із нею: вона була схожа на його власну матір. Обличчя жінки було прошите минулим жалем, але очі горіли природним прагненням до подальшої боротьби з власною долею.
Нарешті прийшов світанок, Майкл підвівся й почав прощатися. Він здивувався, коли мати Ґільяно тепло обійняла його.