Вибрані твори
- Автор: Чехов Антон Павлович
- Год: 1981
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Переводчик: Владимир Иванович Козаченко
- Жанр: Другая драматургия
Электронная книга - «Вибрані твори». Краткое содержание книги:
Хворих багато, а часу мало, і тому справа обмежується самим тільки коротким опитуванням і видачею яких-небудь ліків, як-от летючої мазі чи рицини. Андрій Юхимович сидить, підперши щоку кулаком, замислившись, і машинально ставить запитання. Сергій Сергійович теж сидить, потирає свої ручки і зрідка втручається.
— Хворіємо й нужду терпимо через те, — каже він, — що господу милосердному погано молимось. Еге ж!
Під час прийому Андрій Юхимович не робить ніяких операцій; він давно вже одвик від них, і вигляд крові його неприємно хвилює. Коли йому доводиться розкривати дитині рота, щоб заглянути в горло, а дитина кричить і захищається рученятами, то від шуму у вухах в нього паморочиться голова й виступають сльози на очах. Він квапиться приписати ліки і махає руками, щоб жінка швидше винесла дитину.
На прийомі скоро йому надокучають боязкість хворих та їхня нетямучість, близькість благоліпного Сергія Сергійовича, портрети на стінах і свої власні запитання, що їх він ставить незмінно вже понад двадцять років. І він виходить, прийнявши п’ять-шість хворих. Решту без нього приймає фельдшер.
З приємною думкою, що, слава богу, приватної практики в нього давно вже нема і що йому ніхто не перешкодить, Андрій Юхимович, прийшовши додому, негайно сідає в кабінеті за стіл і починає читати. Читає він дуже багато і завжди з великою охотою. Половина платні йде в нього на купівлю книг, і з шести кімнат його квартири три завалено книгами і старими журналами. Найбільше він любить твори з історії і філософії; а з медицини він передплачує тільки «Врача», якого завжди починає читати з кінця. Читання кожного разу триває без перерви по кілька годин і його не стомлює. Читає він не так швидко й поривчасто, як колись читав Іван Дмитрович, а повільно, проникливо, часто спиняючись на місцях, які йому подобаються або незрозумілі. Біля книги завжди стоїть графинчик з горілкою і лежить солоний огірок або мочене яблуко просто на сукні, без тарілки. Через кожних півгодини він, не відриваючи очей від книги, наливає собі чарку горілки й випиває, потім, не дивлячись, намацує огірок і відкушує шматочок.
О третій годині він обережно підходить до кухонних дверей, кашляє й каже:
— Дар’юшко, як би мені пообідати…
Після обіду, досить поганого й неохайного, Андрій Юхимович ходить по своїх кімнатах, схрестивши ца грудях руки, і думає. Б’є четверта година, потім п’ята, а він усе ходить і думає. Часом риплять кухонні двері і з’являється з них червоне, заспане обличчя Дар’юшки.
— Андрію Юхимовичу, чи вам не пора пиво пити? — питає вона заклопотано.
— Ні, ще не час… — відповідає він. — Я почекаю… почекаю…
Надвечір звичайно приходить поштмейстер, Михайло Авер’янович, єдина у всьому місті людина, товариство якої Андрія Юхимовича не обтяжує. Михайло Авер’янович колись був дуже багатим поміщиком і служив у кавалерії, але розорився і через нестатки вступив під старість до поштового відомства. В нього бадьорий, здоровий вигляд, розкішні сиві бакени, манери добре вихованої людини й гучний приємний голос. Він добрий і чутливий, але запальний. Коли на пошті хто-небудь з одвідувачів протестує, не погоджується або просто починає розмовляти, то Михайло Авер’янович багровіє, труситься всім тілом і кричить громовим голосом: «Замовчіть!» — тому поштова філія давно вже набула репутації установи, в якій страшно бувати. Михайло Авер’янович поважає і любить Андрія Юхимовича за освіченість і благородство душі, а до інших обивателів ставиться згорда, як до своїх підлеглих.