Син

— Я просто спитав, що ти відчуваєш, коли думаєш про ту людину.

— На плащі буде зображено, як ти вбив у бою делавара, і магія, що охороняє тебе, захистила твоє серце від його стріли. І ще — як ти врятував Тошавея від солдатів; хоча це була таємниця. Тіететі, той чоловік просто має той самий колір шкіри, що й ти. Подумай про це як слід.

— Там, де я виріс, із людьми такого не робили.

— А ти знаєш, що я походжу не з племені котсотеків? — сказала вона, відсунувшись від мене.

— Ні.

— Коли я була ще шестирічною теепере, техасці напали на моє плем’я. Мій брат звелів нам із сестрою стрибнути в річку й пливти геть. Білі застрелили його, а потім вистрелили й у мене, та схибили. Наступного дня ми з сестрою повернулися до селища й побачили труп нашої матері — поряд із трупами ще близько сотні жінок, дітей і старих. Техасці відрубали голову нашій матері й настромили її на кілок. А ще вони взяли тецуваї, списа, і засунули їй у піхву. Повністю заштовхнули його в неї! І крові було стільки, що ми зрозуміли — з нею це робили, коли вона була ще жива. Крові ж біля її шиї майже не було — отже, голову їй відрубали вже потім. Ось чому я колись була пенатека, а тепер — котсотека.

— З моєю матір’ю й сестрою теж таке зробили. І вбили мого брата!

— Не смій про це говорити, Тіететі.

Вона підвелася та стала вдягатися. Ну, і нехай іде собі. Бачте, їй можна говорити про свою родину, бо вони були команчами, а мені про свою — дзуськи.

— Хіба ти не хочеш, аби я залишилася?