Велика історія України
- Автор: Голубец Николай
- Год: 1993
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Глобус»
- ISBN: 5-86248-016-1; 5-86248-015-3
- Жанр: История
Электронная книга - «Велика історія України». Краткое содержание книги:
Характеристика короля Данила Романовича
«Цей князь - пише літописець - був князь добрий, хоробрий і мудрий; збудував багато городів і храмів та прибрав їх ріжними окрасами. Головно ж вславився своїм братолюбям з Васильком. Був другим по Соломоні»…
Український історик Микола Костомарів характеризує Данила словами: «Доля цього князя мала в собі щось трагічного. Досяг він багато такого, чого не досяг ніодин з українських князів, та ще серед такого напруження, що інший не переніс би. Майже вся Україна, весь край заселений українським племенем, опинився під його владою. Але не встигнувши визволитися зпід татарського ярма, Данило не залишив запоруки самостійности своїй державі на майбутнє. У відносинах до своїх західніх сусідів, як взагалі в цілій своїй діяльности, Данило, завсіди відважний, неустрашимий, великодушний і добрий, менше всього був політиком. У всіх його вчинках ми не бачимо ні сліду хитрощів, навіть тих, що їх уживає людина, аби недати себе обдурити. Цей князь був повною протилежністю хитрих князів Московщини, що від батьків переняли політику хитрощів та насильств і звикли не розбіратися в засобах для досягнення мети. Постать Данила так і залишилася благородною, найбільш симпатичною постатю в цілій історії княжої України».
Лицарськість, витривалість, ріжносторонність і рухливість признає Данилові й Михайло Грушевський, що нарівні з Костомаровим, закидує йому брак політичного хисту: «Його дипльоматія була безладна, його політика проти татар короткозора, непевна й доривочна».
Зате Степан Томашівський бачить у Данилі «одну з найіделістичніших постатей української історії: розумний, лицарський, культурний, гуманний, а при тому енергійний. Завдяки цим прикметам він покінчив остаточно з боярською анархією й спровадив громадянство на шлях нормального, громадського розвитку. Невдачі не зменшують його вартости, бо приходилося йому працювати в надзвичайно трудних умовах, куди трудніших, як мав їх його батько»…
В сузірі великих, опікунчих духів княжої України, поруч Святослава Завойовника, Володимира Великого, Ярослава Мудрого, Володимира Мономаха й Романа Мстиславича, був король Данило Романович рівнорядною величиною, дарма, що високо трагічною, бо… останньою.
Король-будівничий
Упокорення, що його зазнав Данило й вічна тривога від татар, примусила далекозорого володаря подумати про забезпечення краю цілим рядом городів-твердинь. Крім стриму татарській навалі мали вони служити захистом для культурно-господарської розбудови краю. Так повстав Данилів, Холм, Львів та інші городи. В порівнанні з давнішими деревляними городами, будувалися нові міста здебільша з каміння й приспособлювалися до нових вимог воєнної техніки. Про те як вони будувалися, поучує нас галицько-волинський літописець, що доволі докладно описує нам закладини й розбудову Холму.
На місці, що його Данило визнав пригожим для будови городу, не було, мабуть, ніякої оселі. Довколичні люди знали його «холмом» і ця назва перейшла на «малий городок», що його збудував тут Данило в 1237 р. Річка Угорка з маленьким допливом і багнистими берегами, впарі з високим положенням, скріплювали природну оборонність городка. Данило тільки використовує пригоже положення й будує стіни з «заборолами», ставить на них «пороки» й «самостріли», а посередині городка ставить, високу на 15 ліктів, муровану вежу з деревляним верхом. З неї було видно й можна було стріляти далеко поза місто. Тутже прокопав Данило 35-сяжневу криницю для залоги. Недалеко городка збудував Данило ще 12-ліктеву сторожну башту («будильницю») украшену двоголовим вірлом, вирізьбленим з каміння. Руїни тієї вежі Данила збереглися щасливо до нині, разом з руїнами другої, незгаданої літописцем вежі біля нин. села Столпя.
Зчасом поширив Данило Холм і побудував у ньому собор св. Івана Золотоустого, що по словам літописця, був справжнім архитвором тогочасного, західньо-українського будівництва. Баню собору двигали чотири луки, сперті на стовпах, закінчених різьбленими в камені, людськими головами. Вівтарний лук спірався на двох одноцілих кольонах, склепіння пресвітерії було розмальоване золотими зорями по синьому полі. Два входи до церкви, від заходу й півночі, були пишно різьблені в білому галицькому й зеленому холмському камені. Над входами були різьблені постаті Христа та св. Івана. Всю різьбарську окрасу собору виконав різьбар Авдій. Долівка в церкві була кладена в шахівницю, з мідяних і оловяниж плит, що вигладжені, блищали мов зеркало. На вікнах були «римські скла», себто ріжноколірові вітражі, а ікони, що красувалися в соборі, були привезені з Києва, Овруча та інщих українських міст. З Києва привезено теж дзвони та церковні книги.