Історія України-Руси. До року 1340
- Автор: Грушевский Михаил Сергеевич
- Серия: Історія України-Руси #3
- Год: 1993
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - «Історія України-Руси. До року 1340». Краткое содержание книги:
У третьому томі висвітлюється історія Галичини та Волині від утворення тут держави князя Романа Мстиславовича до загарбання значної частини території Польським королівством, а також становище Наддніпрянщини за умов панування золотоординських ханів.
24) Чернигівський тисяцький — Іпат. c. 357, володимирський і туровський (Андріїв і Вячеславів) — c. 211, перемишльський — c. 490, галицький — c. 527, про переяславського и білгородського див. вище c. 225, вишгородський — Іпат. c. 365-6 (Радило, Давидів тисяцький), сновський — Іпат. c. 268. Не знати, чи згаданий в походї Ігоря на Половцїв „тисячкого сынъ и конюшый єго” (Іпат. c. 437) був сином тисяцького чернигівського, чи може новгородсїверського; але в Новгородї сїверськім тисяцького зрештою не знаємо.
25) Див. c. 225.
26) Деякі як Бестужев-Рюмін Рус. Ист. І. 210, В.-Буданов Обзоръ c. 84, хотїли відріжняти тисяцьких княжих від тисяцьких земських, але се похибка: звичайно тільки ті князї мають тисяцьких, що сидять в більших земських центрах, де були тисяцькі. Поґодїн, кажучи, що „у всякого князя був тисяцький'' (ИзслЂд. VII c. 190), зробив скороспішний вивід з тих фактів, які мав у лїтописи. Підозріннє може будити хиба тисяцький городенський — кн. Мстислава Всеволодовича (Іпат. c. 375). Хоч нема нїчого неможливого, що в Городнї тисяцькі були й перед тим, нїм він став осібною княжою волостию, але можливо, що на взір иньших земель князї, часом бодай, творили собі сю посаду і в таких своїх столицях, які сього уряду давнїйше не мали.
27) Іпат. c. 245-7, Лавр. 300-1, див. вище c. 220.
28) Іпат. c. 146.
29) Нпр. у походї Мстислава на Кривичів князї волинський і турово-пинський висилають своїх тисяцьких (Іпат. c. 211), певно — не з „воями”, а з дружинними полками.
30) Лавр. c. 450 — про тисяцького в Володимирі суздальськім.
31) Іпат. c. 613.
32) Див. про се В.-Буданова Крестьянское землевладЂніе въ Зап. Россіи — Чтенія київські VII c. 26, Любавскій Областное дЂленіе c. 428, Линниченка Сусп. верстви c. 111 і д.
33) Умова Новгородцїв з Казимиром § 21 — Хрестоматія В.-Буданова І c. 208, Обзоръ В.-Буданова c. 140-1.
34) Іпат. c. 86.
35) Див. т. V c. 365 і 367, і моє ж Барское староство c. 303, Линниченко ор. c. c. 113 і далї.
36) Звістна історія з тивунами київським і вишгородським 1146 р. — Іпат. c. 229.
37) Карамз. 125: в сїм кодексї виступає вже новий термін: намістник, але в иньших кодексах маємо посадника.
38) Див. низше c. 241.
39) Руська Правда — Карамз. 70, анонїмна повість про чуда Бориса і Глїба. Сказанія о БорисЂ и ГлЂбЂ в вид. Срезневского с. 78.
40) Іпат. c. 336.
41) Р. Правда — Кар. 134.
42) Київські устави 1494 і 1499 р. — Акты Зап. Рос. I. 145, 194-5, пор. Литов. Метрика вид. Арх. Ком. с. 578.
43) Р. Правда Ак. 43, Карамз. 108-9.
44) Іпат. c. 288, Руська Правда Карамз. код. 33, 36, також грамота Андрія Юриєвича 1320 р. в Kodeks dyplom, m. Krakowa c. 14 (theolonatores, sic!).
45) Люстрація Ратенського староства — Архивъ Югозап. Россіи VII 2 c. 280.
46) Р. Правда, Ак. 42.
47) Ак. 3-5.
48) Ак. 14. В.-Будановъ Обзор с. 510, 630-2, СергЂевичь Лекціи и изслЂдованія с. 229; СобЂстіанскій Круговая порука у Славянъ по древнимъ памятникамъ ихъ законодательства, 2 вид. 1888, Грыцко — Участіе общины въ судЂ по Русской ПравдЂ, Архивъ истор. и практ. свЂдЂній 1863, V.
Суд — роди суду, суд громадський і його відносини до княжого, суд княжий, судові аґенти, форми процесу — слїдство, роля покривдженого, роля судиї, судові докази, ордалїї, виконаннє судового рішення.
Про орґанїзацію суду знаємо ми дуже мало: наші правні джерела надзвичайно бідні такими відомостями 1).
Суд в сї часи, очевидно, був чотирох родів: суд громадський, суд княжий, суд церковний і суд домінїяльний. Про церковний буде мова в оглядї церковного устрою, про домінїяльний можемо тільки сказати, що княжий суд не мішав ся зовсїм у відносини „господина” до його холопів, значить — не ограничував його суду над своїми невільними підданими нїчим, а над наймитом давав дисциплїнарну власть, звязану з обовязками наймита: признавав за паном право „бити” закупа ,,про дЂло”, за провину, але зіставляв за закупом право скаржити ся в княжий суд 2).
Про громадські суди наші правні збірки — Руска Правда — не кажуть нїчого, як не кажуть з рештою нїчого й про духовні суди, займаючись тільки княжим судом. Але громадський суд безперечно істнував: суд сїльської громади в меньш важних справах і суд старцїв з більшого округа в важнїйших справах — пізнїйший копний; на се вказує істнованнє таких судів в пізнїйших часах, а натяк маємо і в самій Р. Правдї, бо з неї виходить, що громада може видати або не видати провинника, себто прийняти на себе сплату викупа або нї: таке чи иньше рішеннє громади, очевидно, могло стати ся тільки після оцїнки нею вчинка свого громадянина, а се вже й буде властиво судом.