Історія України. Посібник

5. Структурна та територіальна диспропорційність. Характерними рисами наздоганяючого варіанта модернізації є вибіркове, а не системне запозичення і використання світових досягнень у галузі техніки, технології та організації виробництва; пріоритетність окремих галузей. Специфікою російського варіанта модернізації був пріоритетний розвиток при підтримці держави важкої індустрії, яка розвивалася темпами, вдвічі швидшими за галузі легкої промисловості. Якщо на початковому етапі модернізації подібна орієнтація була певною мірою виправдана, то надалі розвиток цієї тенденції призвів до серйозних деформацій економічної структури України — гіпертрофованого нарощення продукування засобів виробництва па рахунок звуження виробництва предметів споживання. На жаль, ця тенденція в економіці України мала місце протягом майже всього XX століття.

Іншою проблемою української економіки була територіальна диспропорційність. Потужне нарощення промислового потенціалу та концентрація робочої сили Подніпров'я та Донбасу разюче контрастували з розвитком інших регіонів України. Характерно, що диспропорції в територіальному розміщенні виробничих сил з часом не тільки не були подолані, а ще більше поглибилися і нині І перетворились на складну економічну проблему національної економіки.

6. Формування економіки України як органічної частини економічного простору Російської імперії. Цей процес виявлявся в гіпертрофованому розвиткові галузей важкої індустрії південноукраїнських земель; гальмуванні частини галузей легкої промисловості (полотняна, суконна та ін.), які конкурували з аналогічним виробництвом центральноросійських земель; розбудові залізниць на догоду економічним та воєнним імперським інтересам; побудові української промисловості на принципі незавершеності, відсутності замкнутого технологічного циклу тощо. Тому, незважаючи на те що за багатьма основними економічними показниками українські губернії випереджали центральні російські землі, імперський, колоніальний характер їхньої експлуатації зберігався. Достатньо сказати, що лише 15 % українських промислових підприємств того часу виробляли готову продукцію. Решта ж потужного індустріального потенціалу України лише готувала сировину для виготовлення кінцевого продукту в Росії. На цій основі формувалася схема загальноросійського внутрішнього ринку, яка давала можливість центру за рахунок нееквівалентного обміну (сировина коштувала значно дешевше готової продукції) збагачуватися і, крім того, формувати систему «зв'язку-залежності» між центральноросійськими губерніями, що перебували в привілейованому стані, і національними окраїнами. Характерно, що саме ця схема і стала своєрідною арматурою будівлі Російської імперії.