На уходах

Але кози на возі не було.

— От оказія! І козу чорт узяв. Гей ти, Семене, де твої очі були? їхав коло воза і не бачив, як коза з воза упала? Хай вам трясця, ви сплюхи окаянні, тьфу! — гримав Явтух.

— Усі ми грішні, — сказав Семен, — та ти за козу не гримай, бо вона моя була, я її сполював.

— Як твоя? Такий ти товариш! Коза була наша, чи я її встрелив, чи ти, чи Степан. Усі ми маємо до неї однакове праю, і мені, і тобі, і усім належиться шмат м’яса, а він ось що вигадав: його коза!

— Візьми й мій пай, — говорив Семен, — тобі дарую.

Усі стали сміятися і Явтух не здержав, щоб не сміятись, бо за козу сперечався, а її не було.

— Кажіть, ви, письменні та вчені, що чортів нема. А се ж чия робота? Віз вивернув, козу запропастив, люльки позбавили.

— А ось, дядьку, твоя люлька, — сказав Івась, що саме вишпортав її з-поміж трави.

— Є? Ну, слава ж тобі, Господи святий, що не осиротив мене грішного, — вже зовсім подобрів Явтух. — Та воно справді така днина, що не встоїшся, щоб не задрімати.

Варіть швидко обід!

За той час напоїв Степан коней і пустив пастися. Семен розклав огонь і завісив казанок на кілках та влив води.

Явтух узявся зараз за люльку. Усім було весело. Вода стала закипати. Всипали туди пшоняної каші. Хлопці стали качатися у високій траві.

— Йдеш ти один з другим! — гукав Явтух. — Зараз устань, хочеш гадюку натоптати, тоді й живого не довезу до хутора. Хіба в степу не бував, коли не знаєш. У степу, коли хочеш лягати, то перш усього овечий кожух простели.

Гадюка не любить овечого духу і не підповзе. Не один козак пропав від гадюки ні за цапову душу.

— А степові гадюки злючі?

— От спитав! Словеса господні читаєш, а питаєшся, чи злючі гадюки! Вкусить раз та й пропав, а знахаря, що гадюку замовляє, під рукою не маєш.

— А є справді такі знахарі?

— Певно є. То старі люди бувалі і на усіх хворобах знаються. Наш пан сотник такого держить, а він у всіх у великій ласці. В спокійну пору то він бджіл доглядає, а коли трапиться такий час, що хвороба на людей зайде, або гадюки розведуться, тоді вже йому спокою нема. Вважайте хлопці, щоб йому у чим-небудь не спротивитись. Він дуже сердитий і воркотун страшенний, але мудрий, страх мудрий, усі зілля знає, яке до чого Господь сотворив.

— А як його кличуть?

— Кличуть його Микитою, або таки просто дідом пасічником. А які він меди уміє виварювати, то лиш язиком облизуйся.

Поки так балакали, каша зварилася. Семен кинув в казанок добрий кусок сала і всипав солі до смаку. Ізняли казанок з огню і поставили його у воду, щоб каша простудилася.