Чорнильна смерть
- Автор: Функе Корнелия
- Серия: Tintenwelt-Trilogie #3
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Теза
- ISBN: 978-966-421-067-3
- Переводчик: Петро Таращук
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Чорнильна смерть». Краткое содержание книги:
У книжці «Чорнильна кров» це вміння працює в зворотньому напрямку, і Меґі з Мо вписано до нечувано лихого чорнильного світу.
І от нарешті у «Чорнильній смерті» головні герої змушені жити у вигаданому світі, сповненому викликів і небезпек, позаяк сюжет розгортається злощасно. Здається, що вони назавжди загубилися поміж обкладинками. Та з'являється надія на визволення. Але за умови, що Меґі і Мо зможуть переписати минулі помилки й укласти небезпечну угоду зі смертю.
— Так. Задля різноманітності ловитимеш тепер не єдинорога, а дітей. Чи ти хочеш, щоб Чорному Принцові минулося безкарно, що він сховав у лісі омбрійських дітлахів, поки ти зі Свистуном дозволили моїй доньці обкрутити вас навколо пальця?
Ображений Миршавець скривив бліді вуста:
— Ми, дорогий свояче, готувалися до вашого приїзду і спробували знову зловити Сойку…
— І тут вам не дуже пощастило! — брутально урвав його Змієголов. — На щастя, моя донька сповістила, де можна знайти його, і, поки я знову зловлю птаха, якого ви так великодушно випустили, приведи мені дітей, — разом із тим кидієм ножів, що називає себе принцом, щоб він бачив, як я здираю шкуру з Сойки. А його власна шкура, боюся, надто чорна для пергаменту, тож для нього треба вигадати щось інше. На щастя, я украй винахідливий. А втім, і про тебе таке кажуть, еге ж?
Миршавець почервонів, вочевидь підлещений, хоча перспектива ловити дітей у лісі й наполовину не вабила його так, як полювання на єдинорога, і то, мабуть, тому, що ту здобич годі з’їсти.
— Гаразд. — Змієголов повернувся плечима до свояка і, похитуючись, пішов з тронної зали. — Пришли до мене Ворона і Свистуна! — гукнув він через плече. — Свистун, мабуть, уже скінчив роздавати зуботичини. І скажи служницям, що Якопо поїде зі мною до Озерного замку. Ніхто не шпигує за його матір’ю краще за нього, дарма що вона не дуже любить його.
Миршавець дивився на нього пустими очима і промимрив тоненьким голосом:
— Слухаю.
Але Змієголов, коли слуга квапливо відчинив йому важкі двері, обернувся ще раз:
— А що стосується тебе, жовторотий, — Орфей мимоволі здригнувся, — я вирушаю, коли сяде сонце. Мій свояк скаже тобі, де ти маєш бути. Про слугу і намет подбаєш сам. Але начувайся, ти вже набрид мені. З твоєї шкури теж можна зробити пергамент.
— Ваша високосте! — ще раз уклонився Орфей, дарма що жижки йому тремтіли. «Чи грав я коли-небудь в іще небезпечнішу гру? Ет! Усе буде гаразд, — думав він. — Ось побачиш, Орфею, цей сюжет належить тобі. Його написано тільки для тебе. Ніхто не любить його більше, ніхто не розуміє його краще, навіть отой старий дурень, його автор!»
Змієголов давно вже пішов, а Орфей і далі стояв, немов сп’янівши від обіцянок майбутнього.
— Овва, тож ви чарівник! — мовив Миршавець, дивлячись на Орфея так, наче то була гусінь, що на його очах перетворилась у чорного метелика. — Може, тому було так легко полювати єдинорога? Бо він був несправжній?
— Він був справжнісінький, — поблажливо всміхнувся Орфей. «Його створено з того самого матеріалу, що й ти, — додав він подумки. — Цей Миршавець — надто вже жалюгідна постать. Тільки-но для нього знову оживуть слова, я напишу йому на шкурі сміховинну й нікчемну смерть. А що, коли написати, що його розірвуть власні собаки? Ні, є щось краще. Миршавець удавиться курячою кісткою на одному зі своїх бенкетів і впаде своїм посрібленим обличчям у великий таріль із кров'янкою. Аякже!» Орфей несамохіть засміявся.
— Сміх вам скоро минеться! — просичав до нього Миршавець. — Мій свояк не любить, коли розчаровують його сподівання.
— Ох, я певен, що ніхто не знає цього краще від вас! — відповів Орфей. — А тепер покажіть мені, будь ласка, бібліотеку.
Чотири ягоди
У мене на стіні висить японська дерев’яна маска,
Маска лихого демона, розмальована жовтим.
Я співчутливо дивлюся
На розбухлі жили на скронях, які свідчать,
Яких треба зусиль, щоб бути злим.