Сон кельта

— Я не англієць, я ірландець, — лагідно поправив його Роджер.

Ромуло Паредес передав йому течку, яку приніс із собою.

— Тут ви знайдете всі документи, які я зібрав у Путумайо і на яких побудував свій звіт. Я правильно зробив, що не віддав їх префектові Адольфо Ґамаррі. Їх би чекала та сама доля, що й мій звіт: вони припадали б пилюкою в префектурі Іквітоса. Заберіть їх, я знаю, ви використаєте їх, як треба. Пробачте, що навантажую вас зайвою вагою, але думаю, що так треба.

Роджер поїхав через чотири дні, після того як попрощався з Омаріно та Аредомі. Містер Стірс прилаштував їх у теслярську майстерню в Нанеї, де вони не тільки працювали на хазяїна, болівійця, а й були учнями в його майстерні. У порту, куди прийшли його проводжати Стірс і Мічел, Роджер довідався, що кількість каучуку, відправленого на експорт за останні кілька місяців, перевищила позначку попереднього року. Чи можна було знайти кращий доказ, що нічого тут не змінилося й що вітото, бора, андуки та інші аборигени Путумайо експлуатуються невблаганно й нещадно?

Протягом п’яти днів подорожі до Манауса він майже не виходив зі своєї каюти. Почувався деморалізованим, хворим і зневажав сам себе. Майже нічого не їв і виходив на палубу тільки тоді, коли спека в тісній каюті ставала нестерпною. Мірою того як корабель спускався вниз по Амазонці й русло річки ставало дедалі ширшим, а береги відступали так далеко, що їх не було видно, він думав, що вже ніколи не повернеться в цю сельву. І також думав про парадокс, — багато разів він думав про те саме в Африці, коли мандрував по річці Конго, — що посеред цього величного краєвиду, з цими табунами рожевих чапель і галасливих папуг, які іноді пролітали над кораблем, і кільватерним слідом із маленьких рибок, які переслідували корабель, вистрибуючи та сновигаючи на струменях води, наче хотіли привабити уяву пасажирів, загніздилося моторошне страждання, спричинене скнарістю тих жадібних і кривавих двоногих створінь, з якими він запізнався в Путумайо. Він пригадував спокійне обличчя Хуліо С. Арани на зборах директорату Перуанської Амазонської компанії, які відбулися в Лондоні. Він знову заприсягнувся собі, що боротиметься до останньої краплі енергії, яка залишиться в його тілі, аби здобув якесь покарання цей прилизаний чоловічок, що запустив у дію і був головним користувачем системи, яка нещадно перетирала людські створіння на порох, щоб погамувати його голод на гроші. Хто тепер наважиться сказати, що Хуліо С. Арана не знав, що діється в Путумайо? Він створив справжній спектакль, щоб обманути весь світ — перуанський уряд і британський уряд передусім — з тим, щоб вичавлювати каучук із тієї сельви, з якої знущалися так само нещадно, як і з аборигенів, що її населяли.