Ерагон. Найстарший

— Ось тепер, — сказав він, — ти все зрозумів.

— Так, зрозумів, — з полегшенням зітхнув Ерагон. — Але це зовсім мене не радує.

— А це й не має тебе радувати, — завважив ельф. — Проте відтепер ми можемо бути певні, що ти не відступиш, зіштовхнувшись із несправедливістю та жорстокістю, що її нестимуть людям вардени. Ми не можемо дозволити, щоб у тебе виникали бодай якісь сумніви, коли нам потрібна твоя сила й витримка.

Оромис схрестив пальці й мовчки дивився на пару, що йшла від чашки з чаєм.

— Ти віриш, що Галбаторікс поганий? — нарешті спитав він.

— Звісно, — здивувався Ерагон.

— А як ти гадаєш, він сам уважає себе таким?

— Ні, сумніваюсь.

— Виходить, тоді й Смерк поганий? — не вгавав учитель.

За якусь мить перед очима Ерагона промайнула історія його кривавих стосунків зі Смерком, який скрізь його переслідував.

— Та ні ж бо, — зітхнув юнак. — Він, певно, не такий уже й поганий, але духи, що його контролювали, вони були саме такими.

— А як же тоді ургали? — спитав Оромис, зробивши ковток чаю. — Вони погані?

— Коли я думаю про смерть, то бачу тільки обличчя ургала, — зблід від люті Ерагон. — Вони куди гірші за тварин. Як згадаю, що вони накоїли…

— А як би ти поставився до людей, що, надихнувшись твоєю ненавистю, так само поводилися б під час бою?

— Це зовсім інше, — похитав головою юнак. — Ургали заслуговують на те, щоб їх знищили, всіх до одного.

— Навіть їхніх жінок та дітей? Тих, хто не заподіяв тобі шкоди й ніколи не заподіє? Невинних? Ти вбив би їх, прирікши народ на вимирання?

— Але ж вони не пожаліють нас, якщо матимуть таку нагоду, — здивувався Ерагон.

— Ерагоне! — несподівано гримнув Оромис. — Я більше не хочу чути, як ти прикриваєшся цією умовністю! Мовляв, якщо вони це роблять, я також робитиму! Ти розумієш?

— Авжеж, Майстре!

— То що ж ти насправді знаєш про ургалів? — знову ковтнувши чаю, спитав юнака ельф.

— Я знаю їхні сильні й слабкі сторони, а також те, як їх можна вбити, — замислився юнак. — Як на мене, цього цілком досить.

— А чому ж вони так ненавидять людей? Ти знаєш щось про їхню історію, побут чи звичаї?

— Хіба мені це потрібно? — щиро здивувався Ерагон.

— Не слід забувати, — м'яко пояснив учитель, — що за певної ситуації вороги можуть стати спільниками.

Поглядаючи на чай у своєму кухлі, юнак ледь стримався, аби не почати палку суперечку.

— Отож, Майстре, ви гадаєте, що коли хитрий Галбаторікс дізнався про звичаї та побут ургалів, то йому вдалося схилити їх на свій бік? — уїдливо спитав він.

— Це не зовсім те, що я мав на увазі, але хай буде так.