Спомини запорожця
- Автор: Авраменко Никифор
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 966-8201-27-2
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Спомини запорожця». Краткое содержание книги:
Публікується вперше за матеріалами з сімейного архіву сім'ї Авраменків у Познані. Текст подається в оригінальному написанні. Для більш зручного прочитання частково адаптовано до сучасної орфографію та пунктуацію.
Заховувались матроси і сапери приязно, ділились табаком, продуктами, бігали по черзі за кип'ятком на чай.
Неприємний випадок трапився на ст. Долинська. Потяг мав довший постій. Вийшов з двома, що йшли по кип'яток: може, удасться щось теплого з'їсти і купить собі і своїм дещо з паління, їди. Спереду просувавсь до буфету матрос. Людей багато, як скрізь, в сірому, менша частина озброєна в рушниці. Двоє — з наганами, в штатському, червоні банти, обличчя зраджують народність.
Іду з закупленим: дві великі паляниці, зо три пари апетитних ковбас, цигарки. Виходжу на перон, а тут: "Абажді! Ти что, ахвіце-ер?" Кругом з рушницями, руки зайняті, а той крючконосий суне під ніс нагана…
"А тобі яке діло, паразіт? Зникни, жидюго! А ви чого ждете? Як шарахну, мокре місто останеться!"
Люди кругом метнулись на боки, з вагону вибігли матроси, сапери. Зі мною рядом чорноморець з двома браунінгами. Лице червоне, гнівне.
Кінчилось скоро. Одібрано зброю, дано тому, другому по загривку — і зникли напасники, як пара.
"От спасибі, життя нема од триклятих", — говоре од дверей залізничник. "А чого дивитись, як вівці? Зговорились, взяли що в руки, садонули по кумполу — і кінець!" — кидає матрос.
В тім часі чорноморці в переважаючій кількості не піддавались пропаганді Совнаркому. Хилились до свого уряду і становили охорону Центральної Ради. В Запоріжжі попрощався з своїми тавричанами та чорноморцями.
Як спіткався з рідними, трудно передать. Радість, сльози і багато оповідань про пережите мною і тут. Тільки матінка, повна заботи, журби, дивилась та придивлялась, витираючи нишком очі, всекохаючі, жертвенні, всепрощаючі.
Андрій дуже докладно розпитував про все, чому був свідком, що бачив, чув, пережив. Запрацьований, затоплений в мислях, здається, розгублений в хаосі випадків. Жалів, що не постарався я побачиться з Винниченком. Передбачав грізні і небезпечні випадки в найближчих днях. Розмови з Андрієм були для його тривожні, на лиці одбивались переживання болю, глибока борозда в здвинутих бровах свідчила о внутреннім огні, яким часом горіли його мислячі очі. На лиці схуд і пожовк.
Галя, повна молодого, веселого, буйного здоров'я, виявляла радість спіткання піснею, танцями, водила до театру, на товариські вечоринки, лічила себе повноправною сестрою, видно, що і братом пишалась перед подругами.
Андрій тепер був начальником телетехнічного уряду, вся родина жила в Запоріжжі, а Галя працювала в телефонічній централі.
В місті існувало Вільне козацтво, коло 200 чоловік. Це була вся бойова сила 70-тисячного міста. Отаман — огрядний 40-літній працівник залізничних майстерень, добрий промовець і патріот — був типаж правдивого старого козака.
Душею і командиром Вільного козацтва був штабс-капітан Майдачевський, бойовий офіцер, кавалер св. Георгія. Половина відділу складалась з офіцерської молоді, решта — унтер-офіцери і солдати-фронтовики. Каждий приходив з своєю зброєю і патронами. Було 4 кулемети "максими", кілька ручних, малий запас гранат. Будучи в стадії організації, не мали обозу і організованого постачання.
Перед Різдвом Вільне козацтво мало бій з переважаючими силами матросів, котрі прибули ешелоном, мали артилерію і кулемети. Несподіваним наскоком опанували більшу і головну частину міста та розпочали грабіж.
Майдачевський повів своїх, поставивши кулемети на реквізовані часово самоходи. Грабіжники були розбиті і утекли, криючись за густим кулеметним огнем. Отрядом Білоусова звались напасники, а йшли під чорним прапором.
На Хортиці у Войтенків знову синок — Віктор. Сестричка Люба нітрохи не змінилась. Тонка та гнучка, весела, радила з своєю чотирьохособовою черідкою, з Полікарпом не падали духом, були оптимістами. Збирались у їх сусіди, знайомі побалакать, позичить трохи оптимізму і доброго, веселого настрою.
Тут владу держав Совєт, а фактично приблудний десь з Кавказу "Салдат Балков".
Так підписував папери і свої примітивні вірші, котрі розклеювались рядом з розпорядженнями. Німці і фабричні робітники, здезорієнтовані, притаїлись і чогось ждали. Життя скорчилось. Тілько робітники-біженці ходили до Совету, де діставали невелику поміч.
Сила виконуюча складалась з десятка озброєних розхристаних людей в шинелях з червоними стрічками, та ще окремо путався якийсь жидок з рушницею на шнуркові.
Видно, взяли його десь "для фасону". Совет без жида тоді був не в моді. Далеко пізніше, коли "Салдат Балков" нишком зник разом з своєю охороною, нещасного жидка найшли під Кічкасом з розбитою головою. Все свідчило, що діло його товаришів.