Вибране: Королі і капуста. Оповідання та новели [UK]

Я ретельно згорнув газету, поклав її у внутрішню кишеню й пішов до Руфа. Він був уже майже одягнений і годував свиню рештками молока та яблучним лушпинням.

— Здрастуйте, здрастуйте, доброго ранку всім вам! — вітаюсь я весело й приязно. — То ми вже на ногах? І поросятко снідає? Що ви збираєтеся з ним робити, Руфе?

— Запакую його в корзину, — каже Руф, — і відішлю моїй мамі в Маунт-Нібоу. Все ж буде їй якась забава, поки я вернусь.

— Яке чудове поросятко! — кажу я, чухаючи йому спину.

— А вчора ви обзивали його всякими поганими словами, — каже Руф.

— То ж учора, — відповідаю, — а сьогодні воно здається набагато кращим. Бачите, я виріс на фермі й дуже люблю свиней. Але я завжди лягав спати із заходом сонця й ніколи не бачив жодної свині при світлі лампи. Ось що я зроблю, Руфе, — кажу, — я дам вам за цю свиню десять доларів.

— Мабуть, я не продам цієї свинки, — каже він.— Будь-яку іншу продав би, тільки не цю.

— А чому не цю? — питаю, потерпаючи від страху, що він уже щось пронюхав.

— А тому, — відказує Руф, — що це був найвидатніший подвиг у моєму житті. Ніхто інший не зміг би цього зробити. Якщо колись у мене буде сім’я і діти, то я сидітиму біля каміна й розповідатиму їм, як їхній тато украв свиню з напхом напханого людьми цирку. А може, і онукам розповідатиму. Мовляв, знай наших.

А було це так, — каже він, — там стоять два намети, з’єднані між собою. Свинка лежала на помості, прив’язана маленьким ланцюжком. У другому наметі я побачив велетня і даму, геть порослу кудлатим сивим волоссям. Я взяв свинку й поповз назад під брезентом, а вона хоч би тобі писнула, сиділа тихше від миші. Я сховав її під піджак і пройшов повз добру сотню людей, поки вибрався на темну вулицю. Ні, мабуть, що я не продам цієї свинки, Джефе. Я хочу, щоб мама зберегла її, це буде доказ мого великого подвигу.

— Свиня не проживе стільки років, — кажу я. — Навряд чи вона дотягне до того часу, коли ви почнете розповідати біля каміна свої старечі байки. Вашим онукам доведеться повірити вам на слово. Я даю вам за цю тварину сто доларів.

Руф глянув на мене здивовано.

— Свиня не може становити для вас такої цінності, — каже він. — Нащо вона вам?

— Розумієте, — відповідаю я, — з першого погляду, мало хто, побачивши мене, подумає, що я артист. І все ж у мені є артистична струнка. Я колекціоную свиней. Об’їздив увесь світ у пошуках рідкісних свиней. В долині Вобаш я тримаю ціле свиняче ранчо, а в ньому представники мало не всіх надзвичайних порід — від мериноса до польсько-китайських.

Ця свиня, Руфе, — кажу я, — по-моєму, дуже цінної породи. Я гадаю, що це справжній беркшир. Ось чому мені хочеться придбати цю свинку.

— Я б з дорогою душею зробив вам послугу, — каже Руф, — але в мене теж артистична натура. Бо коли людина може так віртуозно вкрасти порося, то вона — артист. Поросята — моє натхнення. Особливо це. Я не віддам його навіть за двісті п’ятдесят доларів.

— Але послухайте, — кажу я, витираючи з лоба піт. — Для мене важить не так меркантильний бік справи, як мистецтво; і не стільки мистецтво, як любов до ближнього. Будучи експертом і аматором свиней, я вважаю за свій громадянський обов’язок придбати цю беркширську свиню для моєї колекції. Авжеж, сама свиня таких грошей не варта, але, виходячи з етики свиней як друзів і перших помічників людства, я пропоную вам за неї п’ятсот доларів.

— Джефе, — відказує цей поросячий естет, — справа не в грошах, а в почутті.

— Сімсот, — кажу я.

— Хай буде вісімсот, — каже Руф, — і я вирву це почуття із свого серця.

Я поліз до свого потайного пояса по гроші й відрахував йому сорок купюр по двадцять доларів.

— Я візьму її до себе в кімнату, — кажу, — і замкну, поки ми снідатимемо.

Я взяв свиню за задню ногу. Вона страшенно закувікала, немов паровий орган у цирку.

— Дайте-но я, — каже Руф, бере свиню під пахву, притримує її рукою за писок і несе до моєї кімнати, як спляче немовля.

У Руфа, відколи я причепурив його, з’явилася просто-таки хвороблива пристрасть до франтівства. Після сніданку він сказав мені, що піде до Місфіцького купити собі бузкові шкарпетки. Тільки-но він пішов, я заметушився, немов однорукий інвалід у кропив’яній пропасниці, коли він клеїть шпалери. Найняв старого негра з шарабаном; ми сунули свиню у мішок, зав’язали його мотузком і поїхали до цирку.