Руїни бога
- Автор: Аткинсон Кейт
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Наш формат
- ISBN: 978-617-7279-68-5
- Переводчик: Ярослава Стриха
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Руїни бога». Краткое содержание книги:
— Але чому? — спитала вона, а потім по очах зрозуміла, що це спогади з війни — його гріхопадіння — і нічого він не пояснить. Війна Тедді — єдина таємниця, яку вона не зуміла дешифрувати. Господи, але ж надворі 60-ті, — інколи думала, коли їй уривався терпець. Вона так стомилася. Вона стільки часу гає на те, щоб підбадьорювати й підтримувати всіх — і Тедді, і Віолу, і своїх учнів. Мовби вона досі капітан команди з нетболу.
Тедді — не єдиний, хто пожертвував кількома безцінними роками життя. Вона закінчила Кембридж з відзнакою у 36-му, була серед найкращих студентів, отримала премію імені Філіппи Фоусетт, її відібрали й завербували до Урядової школи кодування та шифрування навесні 40-го. Вона пожертвувала блискучою кар’єрою заради війни, а потім — іще раз, уже заради Тедді й Віоли.
— Я поїду в Лайм, допоможу Ґерті переїхати.
— Гаразд. Це дуже ласкаво з твого боку, — сказав Тедді.
— Та ми тільки запакуємо дрібні предмети, посуд, прикраси, все таке. Це на кілька днів. Я подумала, що приємно буде провести трохи часу разом, лише удвох.
За день після її повернення прийшла листівка від Ґерті — акварель із віолами («Улюблена, як пам’ятаєш, мамина квітка»). Ненсі вже цього не пам'ятала, але все одно назвала доньку Віолою: через Шекспіра, а не через маму. Як вона могла це забути? Бодай не пам'ятала цього свідомо. Що з часом забуде Віола? Ненсі раптом поринула у відчай. Якби ж то мама ще була жива. Так почуватиметься Віола, коли втратить її. Це нестерпно. У Ненсі на очах виступили пекучі сльози. Вона витерла їх і наказала собі зібратися.
Вона прочитала листівку: «Я подумала, що треба тобі написати. Тедді дзвонив і шукав тебе, коли ти була “тут”, — сподіваюся, я відмазалася, вдала, що я геть роззява. Мила, може, розповіси йому, що відбувається? (Я ні в що не втручаюся, просто кажу). З любов’ю, Ґ. PS. То що ви вирішили з комодом?»
— Ти мусиш йому розповісти, — сказала Міллі. — Правда мусиш. Себто я тебе прикрила, сказала, що щойно посадила тебе на потяг, і все таке, і що ми прекрасно відпочили на озерах, проте рано чи пізно Тедді все одно дізнається.
Ненсі звернулася по допомогу до сестер, а не до чоловіка — постійно говорила як не з однією, то з іншою. Вона могла перекласти цей тягар на сестер, а на Тедді — не могла. Він не наївний і, мабуть, навіть щось підозрює, проте вона не збиралася нічого йому казати, доки не отримає остаточний результат. У душі вона завжди лишалася математиком із непохитною вірою в абсолют. А при найгіршому сценарії — що менше часу йому доведеться страждати, то краще.
— Ненсі, ти мусиш йому розказати.
— Розкажу, Міллі. Звичайно, розкажу.
Може, Ненсі й не їздила ані в Дорсет, ані на озера, але в Лондоні Бею таки навідала. Щоправда, вони не по виставках і виставах вештали, а сиділи з віскі на дивані в доволі богемній квартирі у Челсі, де Бея знімала кімнату. Пляшку принесла Урсула, яка сиділа поруч із Ненсі:
— Я вирішила, що нам знадобиться щось міцніше, ніж чай.
— У мене завжди є джин, — сказала Бея.
Вона вже доволі давно розлучилася зі своїм чоловіком-хірургом: тепер працювала у BBC і казала, що цілком задоволена вільним життям.
Міллі почервоніла й захекалася від швидкого підйому сходами:
— Вибач, заблукала.
— Тобі віскі чи джин? — спитала Бея. — Чи, може, чаю?
— Усе таке спокусливе, але, будь ласка, джин. Нерозбавлений. — Вона кинула погляд на Ненсі, але говорила й далі з Беєю: — Мені ж треба випити? Все погано?
— Дуже погано, — тонким голоском сказала Бея.
— Геть погано? — У Міллі був дивний різкий тон, вона чи то хотіла приховати почуття, чи то прикидалася героїнею якоїсь п'єси чи фільму, що намагається не виказати емоцій — на думку спадала Селія Джонсон у «Короткій зустрічі». Поклик обов’язку, моральний імператив чинити, як годиться. Ненсі захоплювалася такими людьми, але зараз щось у ній протестувало. Тікай, — думала вона, — забудь про обов'язки. Вона уявила, як збігає крутими вузькими сходами, вибігає на вулицю і мчить уздовж річки на підборах, не озираючись, доки не обганяє страх.
Ненсі зрозуміла, що сестра не придурюється, коли Міллі взяла склянку джину: стало видно, як у неї блищать очі й тремтять руки.
— Я тут, — сказала вона, — ти про все можеш спитати у мене.
— Мабуть, я не хочу тебе питати, — сказала Міллі. — Мабуть, я не хочу знати.
Її щокою скотилася сльоза. Бея делікатно підштовхнула її до стільця, а сама вмостилася на килимі у неї в ногах.