Конституційне право зарубіжних країн
- Автор: Ріяка
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Жанр: право
Электронная книга - «Конституційне право зарубіжних країн». Краткое содержание книги:
Призначений для студентів, аспірантів, викладачів юридичних вузів і факультетів, а також працівників органів державної влади.
Приватна державна і приватна общинна власність може надаватися для потреб керівництва політичних партій і профспілкових органів, а також здаватися в оренду для здійснення культурної, соціальної діяльності і охорони здоров'я. На неї поширюються загальні положення про власність.
Земля є основним національним багатством, використовується тільки для сільськогосподарських цілей, якщо інше не встановлено законом, не може бути власністю іноземців й іноземних юридичних осіб (тільки право користування, забудови й інші майнові права) (ст. 22).
Державою створюються умови для збалансованого розвитку окремих регіонів (ст. 20), вона допомагає територіальним органам і діяльності на територіях шляхом проведення фінансової, кредитної і інвестиційної політики.
Соціальна система. Конституція захищає найуразливіші у сучасному світі соціальні відносини. Стаття 14 закріплює, що сім'я, материнство й дитинство знаходяться під опікою держави і суспільства. Шлюб є добровільним союзом між чоловіком і жінкою, які мають рівні права і обов'язки у шлюбі. Законним є тільки громадянський шлюб (не церковний) (ст. 46).
Віросповідання є вільним. Традиційною релігією у Болгарії проголошено східно-православне віросповідання (ст. 13), яке відіграло значну роль у збереженні болгарської культури, хоча держава є поліконфесіональною (мусульмани, іудеї, церква адвентистів сьомого дня, Об'єднана божа церква, Вірменська апостольська церква). Закріплені відділення релігійних установ від держави і заборона використання релігійних спільностей і установ, а також релігійних переконань у політичних цілях (ст. 13).
Держава створює умови для вільного розвитку науки, освіти і мистецтва, допомагає їм. Вона має піклуватися про збереження національного історичного і культурного спадку (ст. 23).
Держава заохочує освіту, створюючи й фінансуючи навчальні заклади, допомагає здібним учням і студентам, створює умови для професійного навчання і перекваліфікації, здійснює контроль за всіма видами і ступенями навчальних закладів (ст. 53). При цьому визнається академічна автономія за вищими навчальними закладами.
Політична система. Головним принципом політичного життя Болгарії є політичний плюралізм. Жодна політична партія чи ідеологія не може оголошуватися державною.
Болгарія характеризується як республіка з парламентарним правлінням, але через те, що Президент обирається прямими виборами, її не можна віднести до парламентарних республік. А такі інститути, як вотум недовіри, можливість розпуску Парламенту Президентом, наявність посади глави уряду, свідчать про те, що вона не є президентською республікою. Отже, Болгарія є республікою зі змішаною формою правління.
Певній частині болгарського суспільства ближче монархічне правління, яке має глибокі історичні корені. Монархісти почали виявляти політичну активність вже у 1989 p., коли впав тоталітарний режим, із лозунгом «Хочемо свого царя» (мова йде про спадкоємця болгарського престолу Симеона II з династії Кобургів, який був відновлений у болгарському громадянстві, проживає у Мадриді). Монархісти на виборах 1991 р. не пройшли 4 % бар'єр і не отримали місць у парламенті.
Уся влада в державі виходить від народу і здійснюється ним безпосередньо або через представників. Державна влада ґрунтується на принципі розподілу влади.
Болгарія характеризується як правова, світська, демократична держава. Вона є єдиною державою з місцевими самоврядуванням; закріплена неможливість створення автономних територіальних утворень (статті 2 і 3).
Зовнішня політика держави здійснюється відповідно до принципів і норм міжнародного права, її основними цілями є національна безпека і незалежність держави, благоденство й основні права та свободи болгарських громадян, сприяння встановленню справедливого міжнародного порядку.
Політичні партії, які сприяють формуванню і вираженню політичної волі громадян, є єдиним видом суспільних об'єднань (ст. 12 — «об'єднання громадян, в тому числі профспілкові, не можуть ставити політичні цілі й здійснювати політичну діяльність, властиві тільки політичним партіям»). На політичній арені Болгарії діють: Рух за права і свободи (РПС), Комітет із захисту прав, свобод і духовних цінностей, Незалежне об'єднання «Екогласність», Клуб репресованих після 1945 p., рух «Громадська ініціатива», Союз демократичних сил (СДС) тощо. Болгарська компартія була перетворена на партію соціал-демократичного спрямування (у 1990 р. вона була перейменована у Болгарську соціалістичну партію (БСП). Була поновлена робота у 1989 р. Болгарської соціал-демократичної партії, Болгарського хліборобського народного союзу «Н. Петков» і Болгарської радикал-демократичної партії.
Поряд із трьома найкрупнішими — РПС, БСП, СДС — у парламенті представлені Євролевіца (більшість керівників якої вийшли з БСП) і популістська організація «Болгарський бізнес-блок».
Порядок організації і діяльності політичних партій регулюється законом про політичні партії 1990 p., де встановлено, що партія створюється за згодою не менше 50 болгарських громадян, які мають активне виборче право. Політичні партії вносяться до окремого реєстру Софійського міського суду за письмовим проханням відповідного партійного органу, яке розглядається у 7-денний термін у відкритому судовому засіданні з участю прокурора. Рішення суду про внесення партії до реєстру публікується у «Диржавен вестник», з цього моменту партія набуває статусу юридичної особи. Політичним партіям забороняється створювати свої організації на підприємствах, в установах й інших організаціях і брати участь у керуванні ними, а також свої дитячо-юнацькі організації. Партії можуть здійснювати організовану політичну діяльність (мітинги, демонстрації, збори, публічна агітація на підтримку або проти політичних партій, кандидатів на виборах, висувати кандидатів на усі виборні посади, крім суддів).
У 1989 р. відродилися незалежні профспілки, які об'єдналися у Конфедерацію праці «Подкрепа» («Підтримка») і виступають опонентом Конфедерації незалежних профспілок (яка є наступницею болгарських професійних спілок соціалістичного періоду у реформованому вигляді).
§ 4. Вищі органи державної влади
Народні збори. Для обрання до парламенту особа повинна мати активне виборче право, болгарське громадянство і відсутність іншого громадянства, досягти 21 року. Вибори проводяться за пропорційною системою. Вибори призначає Президент не менше ніж за 50 днів до їх проведення. Виборчі округи називаються виборчими районами, виборчі дільниці — виборчими секціями. Утворюється 31 багатомандатний виборчий район: 3-у Софії, 2-у Пловдівському окрузі, інші 28-у межах колишніх округів. Виборчі секції охоплюють до 1 тис. виборців. Для організації і проведення виборів створюються: Центральна виборча комісія, районні, общинні і секційні виборчі комісії. Висувати кандидатів мають право: політичні партії, коаліції, виборці (ініціативний комітет з 5–7 чоловік реєструється у районній виборчій комісії, має зібрати 2 тис. підписів для реєстрації незалежного кандидата).
Компетенція Народних зборів закріплена у статтях 84 і 85 Конституції. Найважливішими повноваженнями вони наділені у сфері законотворчості: вони приймають, змінюють, доповнюють і скасовують закони, в тому числі про зміни і доповнення до Конституції (ст.153), крім положень, зміна яких належить до компетенції Великих народних зборів. У сфері фінансів — приймають держбюджет і звіт про його виконання, встановлюють податки, визначають їх розмір, дають згоду на укладання договорів про державні займи. У сфері відносин з урядом — обирають і звільняють з посади Міністра-голову і за його пропозицією Раду міністрів, проводять зміни у складі Ради міністрів, створюють і ліквідують міністерства. Народні представники мають право ставити питання і робити запити до Ради міністрів і окремих міністрів, на які ті повинні дати відповідь.