Дівчина, що гралася з вогнем

Потім вона повернулася і навідала його. Вона запевняла, що «фінансово цілком забезпечена». Арманський зрозумів ці слова в тому сенсі, що в неї було досить грошей, аби протриматися якийсь час, не працюючи.

Всю весну вона постійно відвідувала Хольгера Пальмґрена, але з Блумквістом стосунків не відновила.

Вона вбила трьох людей, двоє з яких були, очевидно, зовсім їй не знайомі.

Тут щось не так. У цьому немає ніякої логіки.

Арманський відсьорбнув пива просто з горлечка і закурив сигарету. До всього, у нього було нечисте сумління, і це ще більше посилювало кепський настрій, з яким він зустрічав нинішні свята.

Коли до нього прийшов Бубланськи, він без вагань допоміг йому, давши всю можливу інформацію, яка могла б стати у пригоді для піймання Лісбет Саландер. Зловити її було необхідно, в цьому він нітрохи не сумнівався, причому чим швидше, тим краще. А совість мучила його через те, що він виявився про неї такої невисокої думки й одразу та без найменших сумнівів прийняв звістку про її винність. Арманський був реалістом. Коли до тебе приходить поліція і заявляє, що така-то людина підозрюється у вбивстві, то дуже велика ймовірність того, що ці підозри небезпідставні. Отже, Лісбет Саландер винна.

Проте поліція при цьому не враховувала того, що вона могла вважати, що має право так чинити. У неї могли бути якісь пом’якшувальні обставини чи бодай розумне пояснення раптового нападу сліпої люті. Справа поліції — зловити її і довести, що вона зробила ці постріли. До завдання поліції зовсім не входить копирсатися в її душі та пояснювати, чому вона це вчинила. Їм досить знайти якийсь більш-менш переконливий мотив злочину, а якщо такого нема, усе спишуть на напад безумства. Лісбет Саландер у ролі Маттіаса Флінка.[54] Він похитав головою.