Аптекар
- Автор: Майер Стефани Морган
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-3912-8
- Переводчик: Юлия Викторовна Григоренко
- Жанр: Триллеры
Электронная книга - «Аптекар». Краткое содержание книги:
Він досі дихав утруднено. Вона, звільнивши з його обіймів голову, трішки підвелася, щоб краще розгледіти його обличчя. Він уже був не просто блідим. Його ласкаві очі були злякані, змучені, його щелепи напружились через те, що він намагався контролювати паніку, що охопила його. На його чолі пульсувала здійнята вена. Він дивився на неї, немов благаючи, щоб вона позбавила його болю.
Його вираз обличчя розпалював жах від спогадів, спогадів про його допит, тож вона імпульсивно обійняла його за шию, підіймаючи його з долівки джипа й пригортаючи до грудей, аби тільки заховати те обличчя. Вона відчула, як сама конвульсивно здригається, і аналітичний бік її розуму повідав їй, що вона травмована так само, як і він. А її неаналітичний бік не зважав на те, якою була на те причина. Її охопила хвиля паніки, і вона почувалась так, ніби не спроможна пригорнути його достатньо близько, щоб переконати саму себе, що він справді живий і зараз у безпеці. Немов вона може раптом, кліпнувши оком, знову опинитись у її темному наметі, сповненому криками Деніела в агонії. Чи навіть гірше — розплющивши очі, вона, опинившись у темному коридорі нагорі, знайде скривавлене тіло Деніела біля своїх ніг, а не найманого кілера. Її пульс стрімко скочив угору, і вона задихалась.
Деніел разом із нею перекотився так, щоб опинитись на її боці, вільно знявши її руки з його голови. На мить вона гадала, що він перебере на себе роль втішувача, у якій вона так яскраво провалилась, але потім їхні погляди зустрілись, і вона побачила відображення того ж самого виру страхів, що й у її голові. Страху втратити, страху мати, адже це уможливлює втрату. Тому, замість втіхи, глибина його страхів тільки примножила її страхи. Вона могла його втратити й не знала, як із цим жити.
Розділ 21
Їхні губи настільки нестримно й несподівано зустрілись, що вона так і не збагнула, хто з них першим пішов назустріч.
Потім так відчайдушно й несамовито сплелися разом їхні тіла, губи та пальці, язики та зуби. Дихання стало другорядним, і вона могла дихати лише під час переривчастих зітхань, від яких у неї голова йшла обертом. Вона нічого не хотіла, окрім як притискатись ближче й ближче, бути всередині його шкіри, щоб його ніколи не могли від неї забрати. Її обпекло відчуття того, як знову відкрилась рана на її щелепі, і її синці, старі й нові, запалали життям, але біль ніяк не відвертав увагу від нагальної потреби. Вони зчепились майже як супротивники, перевертаючись та крутячись разом в обмеженому просторі машини, стукаючись об спортивні сумки й потім знов опускаючись додолу. Вона дивувалась, як електризувала ця груба сила — сила у чоловікові завжди лякала, але зараз вона збуджувала її. Рвався одяг, і вона не розуміла, на кому з них. Вона згадала текстуру його шкіри, його м’язи під її долонями, але вона гадки не мала, що матиме такі відчуття, коли вони торкатимуться одне одного.
Ближче, — вирувала в ній кров. — Ближче!
А потім він раптом відсахнувся, його губи вислизнули з її, затинаючись і хапаючи повітря. Хтось жалісно завив біля її ніг. Перехилившись, вона побачила Ейнштейна, що зімкнув щелепи на литці Деніела. Ейнштейн знову заскиглив.
— Ейнштейне, вільно! — закричав він, сіпаючи ногою, щоб скинути пса. — Відчепись.
Ейнштейн відпустив, нервово дивлячись на неї.
— Вільно, — промовила хрипко. — Усе добре.
Ейнштейн, вагаючись і фуркаючи, вивалився із розчиненої ляди авто.
Перевернувшись, він грюкнув лядою і навколішки повернувся до неї, із розширеними зіницями й божевільними очима. Він зціпив зуби, немов боровся за якийсь контроль.
Вона дотягнулась до нього, простягаючи руки до пряжки на поясі його джинсів, і він, з низьким стогоном, упав на неї.
— Алекс, Алекс, — видихаючи, промовляв він їй у шию. — Залишайся зі мною. Не йди.
Навіть у цей несамовитий момент вона усвідомлювала, чого він просить. І вона казала правду, відповідаючи, знаючи, що то найгірша у світі помилка.
— Обіцяю, — хрипко мовила вона. — Не піду.
Їхні губи зімкнулися знову, вона відчувала, як колотиться його серце у скороченому ритмі близько до її серця, поряд під їхньою шкірою, бо його тіло було відображенням її тіла.
Пронизливий телефонний дзвінок пролунав поміж нижчих звуків — суголосного серцебиття та засапаного дихання, — змусивши її відштовхнути його у геть іншому різновиді паніки.
Він раз швидко струснув головою, не розплющуючи очей, немов згадував, де він.
Вона підвелася, щоб глянути, звідки звук.
— Збагнув, — мовив Деніел, засапано, він саме опустив руку в кишеню джинсів, коли телефон знову задзеленчав.