Нічний цирк

Коли ілюзіоністка, вклонившись, зникає просто на очах у зали, глядачі вітають порожню сцену гучними оплесками. Вони залишають свої місця і, обговорюючи із супутниками той чи інший фокус, виходять крізь двері, що знову з’явилися в смугастій стіні намету.

Усі потихеньку виходять із шатра, і лише один чоловік, що сидить у внутрішньому колі стільців, залишається на своєму місці. Його очі, що їх майже неможливо роздивитися в затінку крисів капелюха-котелка, утупилися в порожнє місце в самому центрі кола, де ще мить тому стояла фокусниця.

Решта глядачів уже розійшлися.

Чоловік і далі сидить.

За кілька хвилин двері знову стають невидимими, зливаючись зі стіною.

Чоловік і оком не змигне. Двері, що зникають, його зовсім не цікавлять.

За мить на стільці навпроти нього з’являється Селія, убрана в ту саму сукню, що й на виступі: чорну з тонким білим мереживом.

— Зазвичай ти сидиш позаду, — зауважує вона.

— Хотів краще бачити, — відповідає Марко.

— Ти подолав чималий шлях, щоб опинитися тут.

— Узяв вихідні.

Селія переводить погляд на свої руки.

— Ти не сподівалася, що я вирушу аж сюди, чи не так? — цікавиться Марко.

— Ні, не сподівалася.

— Знаєш, непросто сховатися, якщо подорожуєш із цілим цирком.

— Я не ховалася, — заперечує дівчина.

— Ще й як, — уриває її Марко. — Я намагався поговорити з тобою на похороні repa Тіссена, але ти пішла раніше, ніж я встиг знайти тебе, а потім ти повезла цирк аж за океан. Ти уникала мене.

— Я не навмисно, — пояснює чарівниця. — Мені потрібен був час, щоб подумати. Дякую тобі за Озеро Сліз, — додає вона.

— Я хотів, аби ти мала місце, де могла б спокійно поплакати, якщо мене немає поруч.

Вона заплющує очі й киває.

— Ти вкрала мою книгу, — озивається Марко за мить.

— Вибач, — каже дівчина.

— Поки вона в безпечному місці, не має значення, у мене це чи в тебе. Але ти могла б запитати дозволу. Могла б попрощатися.

Селія киває.

— Я знаю, — каже вона.

Обидва якусь мить мовчать.

— Я намагаюся зробити цирк самостійнішим, — каже врешті чарівниця. — Звільнити його від пут, що зв’язують зі змаганням і з нами. Зі мною. Я мусила вивчити твої методи роботи, щоб усе спрацювало. Не могла дозволити місцю, яке важливе для такої кількості людей, безслідно зникнути. Тут вони знайдуть диво й затишок, і таємниці, котрих більше ніде немає. Якби в тебе було таке місце, хіба б ти не хотів зберегти його?

— Разом із тобою я почуваюся так у будь-якому місці, — відповідає Марко. — Дозволь допомогти.

— Мені не потрібна допомога.

— Ти не впораєшся сама.

— У мене є Ітан Барріс і Лейні Берджес, — зізнається Селія. — Вони погодилися взяти на себе основну роботу. Крихітка й Прибамбас ще трохи потренуються та зможуть впоратися з тим, що непідвладне Ітанові й Лейні. Ти... ти мені не потрібен.