Вершник без голови

— Індіанці! — вигукнув мисливець, зневажливо крутнувши головою. — Добрі мені індіанці, що грають іспанськими картами! Певно, білі індіанці.

— Ви гадаєте, то були не індіанці?

— Ет, байдуже, що я гадаю. Нема часу про те балакати. Розказуй-но далі все, що ти бачив і чув.

Коли Фелім нарешті вилив душу, Зеб більше ні про що не розпитував, а вийшов з хатини й умостився на траві. Йому потрібно було, як він казав, «добре помізкувати», а цього, мовляв, між чотирьох стін ніяк не потрапиш.

Навряд чи треба казати, що Фелімова розповідь ще дужче збила Зеба з пантелику. Досі йому належало тільки з'ясувати загадкове зникнення Генрі Пойндекстера, а тепер випливла ще одна загадка: і Моріс-мустангер не повернувся додому, хоч відомо було, що він виїхав із селища й, за словами слуги, обіцяв бути вдома ще вчора рано-ранці.

Та куди загадковіше було дивовижне твердження, ніби його бачили у прерії верхи на коні, але без голови — чи, власне, з головою, але не на в'язах, а в руці біля сідла. Це міг бути тільки якийсь жарт, а то що ж би ще.

Але ж і не час був для жартів: убито людину, добра половина селища вирушила на пошуки злочинця — і тим неймовірнішим здавалося, щоб гаданий убивця чинив отакі штуки!

Зеб Стамп стояв перед заплутаним клубком чи, сказати б, нагромадженням обставин: події без видимих причин, причини без видимих наслідків, злочини без імовірних мотивів, загадкові, мало не надприродні явища.

І нічне побачення Моріса Джеральда й Луїзи Пойндекстер, і сварка між мустангером та її братом, що викрив їхню таємницю, і від'їзд Моріса в прерію, і каяття Генрі та його рішення їхати слідом за ним і перепросити — уся ця низка подій була послідовна й цілком природна. Та далі починалися суперечності й плутанина.

Старий мисливець знав, як прихильно ставився Моріс Джеральд до Генрі Пойндекстера. Мустангер не раз говорив при ньому про молодого плантатора й ніколи не виказував до юнака найменшої неприязні, а тільки хвалив за щиру й великодушну вдачу. Отож здавалося неймовірним, щоб він отак зненацька обернувся з друга Генрі Пойндекстера на його вбивцю. Зеб Стамп повірив би цьому тільки тоді, якби побачив усе те на власні очі.

Старий мисливець «мізкував» уже добрих півгодини, та так і не спромігся розплутати той клубок начебто й однорідних, але не пов'язаних між собою обставин. Незважаючи на свій гострий розум і неабияке вміння міркувати, він не міг знайти вірогідної розгадки цієї таємничої багатоактної драми.

Єдине було для нього очевидне — це те, що четверо вершників, — на його думку, аж ніяк не індіанців, — вдерлися серед ночі до хатини мустангера й, цілком імовірно, мали якесь відношення до вбивства. Але поява тих невідомих у хакале, в сукупності з загадковим зникненням самого мустангера, наводила Зеба Стампа на ще сумніше припущення — що жертвою кривавого злочину став не тільки молодий Пойндекстер і що слід шукати в лісових хащах не одне мертве тіло, а двоє.