Сто років самотності (збірка)

Я хочу подивитися на нові моделі, — сказала Меме.

Непоганий привід, — відказав він.

Меме здалося, ніби полум'я його зарозумілості обпалило її, і вона стала гарячково шукати спосіб, щоб принизити Маурісіо Бабілонью. Та він не дав їй зробити це.

— Не лякайтеся, — мовив він, притишивши голос. — Не вперше жінка губить голову через чоловіка.

Вона почулася такою беззахисною, що пішла геть з ґаража, навіть не глянувши на нові моделі, і цілісіньку ніч переверталася з боку на бік у ліжку, плачучи від обурення. Рудий американець, котрий, правду сказати, вже почав був цікавити Меме, здавався їй тепер немовлям у пелюшках. Саме тоді вона зауважила, що жовті метелики передують появі Маурісіо Бабілоньї. Вона бачила їх і раніше, найчастіше в Гаражі, але гадала, що їх вабить туди запах фарб. Якось вона почула, як вони пурхають над її головою в напівтемряві кінозалу. Але тільки коли Маурісіо Бабілонья став переслідувати її, мов той привид, видимий тільки для неї в людському натовпі, Меме збагнула, що жовті метелики мають якийсь стосунок до нього. На концертах, у кіно, в церкві під час меси — всюди, де Маурісіо Бабілонья був серед публіки, Меме досить було розшукати поглядом зграйку жовтих метеликів, щоб знайти його. Якось Ауреліано Другий почав бурчати, проклинаючи їхнє набридливе кружляння, і Меме мало не довірила батькові свою таємницю — адже вона обіцяла про все розповідати йому, однак інстинкт підказав їй — цього разу він не засміється й не скаже як звичайно: «Дізналась би твоя мати!» Якось уранці, коли Фернанда й Меме підрізали троянди, Фернанда раптом скрикнула й відтягла доньку вбік: саме з того місця, де стояла Меме, вознеслася на небо Ремедіос Прекрасна. Фернанду налякало якесь тріпотіння, яке зненацька наповнило повітря, і їй на мить здалося, що чудо повториться й з її донькою. Але то були метелики. Вони з'явилися перед очима Меме так несподівано, ніби виникли просто з сонячного проміння, і в неї тьохнуло серце. Тієї ж миті в сад зайшов Маурісіо Бабілонья з пакунком у руці — як він пояснив, то був подарунок від Патриції Браун. Зусиллям волі Меме взяла себе в руки й, зобразивши досить невимушену усмішку, попросила його покласти пакунок на поруччя галереї, бо в неї руки в землі. Фернанда майже не звернула уваги на чоловіка, якого через кілька місяців вижене з будинку, навіть не згадавши, що вже раз його бачила, — вона тільки помітила хворобливо жовтий колір його шкіри.