Дотик

Лондон, квітень 1885 року

Моя люба Рубі.

Нарешті ми маємо повернутися додому — десь приблизно на початку осені. О, я така рада! Александр вирішив плисти разом із нами — через твої дописи про По та про ситуацію з каналізацією. Дійсно, зі словом По можна добряче каламбурити. Ось, наприклад, у Північній Італії є річка, яка зветься По, — прекрасна ріка, широка та стрімка, і тече вона поблизу наймальовничіших місць, які тільки доводилося мені споглядати, — це Італійські озера. Мені Італія подобається більше за решту країн Європи, включно і з Великою Британією. Там у людей якесь сонячне, світле ставлення до життя, хоча вони, на жаль, є дуже бідними. А ще вони співають, співають і співають. В Уельсі також увесь час співають, та от тільки пісні їхні — сумні.

Мені якось ніяково й химерно, що я — леді Кінрос, а от Александр, так той просто купається у своєму рицарському званні. Що ж, я добре його розумію. Це вивищує його в очах шотландського міста Кінрос. На жаль, і мій батько, і доктор Маррі померли задовго до того, як Александр став сером. Саме через це наш Александр тепер вірить у життя після смерті, просто для того, щоб двоє старих знали, що він — рицар, і аж кипіли та булькали від заздрощів. Але мені чомусь здається, що ані титул Александра, ані його величезне багатство не справили б ніякого враження на доктора Маррі та мого батька — хоч у цьому житті, хоч у потойбічному. Вони б просто пирхнули і відповіли, що все це не може змінити того факту, що він — незаконнонароджена дитина. А ця вада є для них невиправною, як первородний гріх.

Я так і не поїхала до шотландського Кінроса. Ох, Рубі, та мене аж тіпало від самої лише думки про урочистий в’їзд до цього містечка у всій пишності мого французького вбрання та моїх коштовностей. Це було б дріб’язковим актом. Я можу бути дурною, але дріб’язковою? Та ніколи й ні за що! Однак Александр звозив мене до Единбурга, бо Лі поїде туди в жовтні писати свою докторську дисертацію. А в Единбурзі я зустріла мою сестру Джин — вона тепер мешкає на Принсиз-стрит, і звуть її місіс Роберт Монтґомері. Я так і не забула, як погано вона повелася з Аластером та Мері, коли вони відвезли мене на поїзд до Лондона. Так, я простила її, але однаково це не те. Тому я попросила Александра запросити Аластера та Мері до Единбурга і поселити їх у розкішному готелі. То було велике глупство з мого боку, Рубі. Вони були як дві рибини, витягнуті з води, страшенно знічені і дуже боялися порушити етикет. І чому це ми творимо зло з найкращих мотивів? Хоча мушу сказати, що мені було приємно за них віддячити і втерти Джин носа — своїм званням леді. Александр каже, що її чоловік надто полюбляє компанію молодих хлопців і що про це вже знає увесь Единбург. Бідолашна Джин. Не дивно, що дітей у них так і немає. У неї грубі манери, і вона забагато п’є.