Твори у 12 томах. Том 05

Батько Маукі був ватажок селища Порт-Адамс. Отже, Маукі змалку жив на морському березі, однаково добре почуваючи себе й на землі й на воді. Він досконало вивчив життя всякої риби та устриць, а навколишні рифи знав, як свої п’ять пальців. Човном керував він як мало хто. Плавати навчився по першому годочку, а в сім літ міг затаювати дух на цілу хвилину і поринав на дно в місцях завглибшки тридцять футів.

Якраз семирічним хлопчиком викрали його лісові мешканці, що самі не вміли плавати і боялися солоної води. Отже, відтепер Маукі бачив море лиш здалека, крізь плетиво гілок у густих гаях або з гірських шпилів. Він попав у рабство до старого Фанфоа, головного ватажка на двадцять сіл, розкиданих по малейтських лісах. Димок, що підіймався звідти погожого ранку в небо, — то єдиний доказ білилі морякам, що й по джунглях Малейти живуть люди. Бо білі не сягають туди ніколи. Колись, порушувані жадобою золота, вони пробували дістатися в джунглі,— тепер їхні голови з вискаленими зубами стримлять на закурених кроквах у хатинах лісових войовників.

Коли Маукі перейшло на сімнадцятий рік, у Фанфоа якраз скінчився увесь тютюн, і дуже це йому допікало. То був скрутний час для всіх його підданців. І винен був він салі. Суо була гавань така маленька, що велика шхуна не могла там об’якоритись. Весь берег поріс мангровими деревами[25], що простягали свої віти понад воду. То була немовби пастка, і в ту пастку тубільцям пощастило зловити двох білих, що прибули невеликим кечем[26] наймати робітників. Вони мали багато тютюну та різного краму, а до того ще й три рушниці та безліч набоїв. У гавані не було жодних сіл, і наймачі мали діло з лісовиками, що приходили здалеку. Справи їхні йшли спочатку чудово: першого ж таки дня згодили вони двадцятьох робітників, навіть старий Фанфоа записався. Але того самого дня найняті дикуни стяли голови двом білим, повбивали матросів і спалили кеч. Відтоді цілих три місяці мали тубільці досхочу тютюну та розмаїтого краму. А потілі прийшов військовий корабель. Бомби з нього сягали далеко по острову, перелякані мешканці втікали в якнайглухіші лісові хащі. На берег вийшли білі, вони пустили на попіл села з усім їхнім тютюном та крамом. Кокосові пальми та банани порубано, таро[27] на полях знищено, свині та кури побито.