У пошуках утраченого часу. Полонянка

Пан де Шарлюс дуже мене здивував, назвавши серед збоченців «приятеля акторки», якого я бачив у Бальбеку і який очолював Товариство чотирьох друзів. «А звідки ж тоді ця акторка?» — «Вона править йому за ширму, хоча, зрештою, він з нею любиться, може, навіть частіше, ніж із випадковими чоловіками». — «Він живе з тамтими трьома?» — «Боронь Боже! Вони лише друзі! Двоє з них воліють виключно жінок. Натомість третій — ні, але його приятель не може на нього звіритися і в кожному разі обидва криються одне перед одним. Вас вразить, що несправедливі репутації виглядають ув очах людей найвірогіднішими. Ви, професоре, самі ладні в огонь стромити руку за чесноту того чи того, хто тут буває і кого поінформовані люди знають як облупленого, і водночас беззастережно вірите, як і всі, в те, що клепають на якусь славнозвісність, яка в очах мас утілює в собі нечисті нахили, тоді як у неї їх немає ні на гріш. Кажу: ні на гріш, бо якби ми пожертвували двадцять п’ять луїдорів, то побачили б, що кількість цих святенників звелася б до нуля. А так тариф святих — якщо ви вбачаєте тут святість — коливається загалом у межах між трьох-чотирьох із десяти». Якщо Брішо, кажучи про «погану славу», мав на увазі чоловічу стать, то я переніс слова пана де Шарлюса на жіночу стать, маючи на оці Альбертину. Мене вжахнула ця статистика, хоча я брав у рахубу, що барон збільшував цифру, видаючи бажане за дійсне, а також виходячи з донесень пліткарів, може, брехунів, у кожному разі тих, хто кого вводило в оману власне жадання, яке, помножене на жадання пана де Шарлюса, плутало його підрахунки. «Три на десять! — гукнув Брішо. — Вдаючись до оберненої пропорції, я тим самим збільшу число грішників у сто разів. Якщо їх стільки, як ви кажете, бароне, якщо ви не помиляєтесь, що ж, тоді ви один із рідкісних речників істини, якої ніхто не підозрював. У такий спосіб Баррес зробив у сфері парламентської корупції відкриття, що справдилися заднім числом, подібні до існування планети Левер’є[84]. Пані Вердюрен охоче навела б прізвища людей, яких я волію не називати і які відгадали в розвідувальному бюро генерального штабу махінації, вчинені, як я думаю, з патріотизму, але яких я, зрештою, не уявляв собі! Про франкмасонство, про німецьке шпигунство, про морфіноманію Леон Доде[85] пише знічев’я фантастичну казку, а вийшла у нього суща правда. Три на десять!» — повторив здумілий Брішо. Сказати по щирості, пан де Шарлюс звинуватив у збоченні багатьох своїх сучасників, поминаючи, одначе, тих, з ким мав стосунки, оскільки цей випадок, якщо ці стосунки були бодай трохи забарвлені романтизмом, здавався йому складнішим. Так само донжуани, не вірячи в чесних жінок, визнають чесність за тією, яка була його коханкою; про неї вони відгукуються щиро і з таємничою міною: «Та ні, ви помиляєтеся, вона не така жінка». Ця несподівана шана почасти пояснюється самолюбством: дивіться, мовляв, якої ласки доскочив не хтось там, а я, почасти наївністю, завдяки якій він купується на все, що підсуне йому коханка, а почасти тут важить смак до життя, завдяки якому, коли ми наближаємося до людей, до буття, всі етикетки і станові бар’єри стають дуже прості. «Три на десять! Але, бароне, стережіться: ви, мабуть, не такий щасливий, як оті історики, чиї судження підтвердить майбуття; якщо ви покажете нащадкам картину, яку ви нам намалювали, нащадки її визнають за кепський жарт. Вони судять лише з документів і захочуть ознайомитися з вашим досьє. А що жоден офіційний папір не підтвердить масовости таких явищ, а єдині їхні свідки надто зацікавлені приховати їх від людей, то у стані прекрасних душ обуряться, і вас як стій оголосять обмовником чи божевільним. Потому як ви тут, на крузі земному, на конкурсі елегантносте зібрали максимум голосів і здобули принципат, ви пізнаєте гіркоту забалотованого на тому світі. Для такої забави шкода й світло світити, як мовить, хай мене Бог простить, наш Боссюе