Бігун у Лабіринті

Вона знову помовчала, заправила за вухо пасмо волосся.

— Більшість фізичних симптомів викликано якимись іншими причинами. Спершу з’являються галюцинації, потім тваринні інстинкти починають домінувати над людськими. Врешті-решт відбувається цілковитий розпад особистості. Все йде від мозку. Спалах живе в мозку жертви — це страшна зараза. Ліпше просто померти, ніж її підхопити.

Жінка, яка весь цей час витріщалася в нікуди, нарешті подивилася на Томаса, на Терезу, потім знову на Томаса.

— Ми не дозволимо експериментів на дітях. Ми своїм життям присяглися, що здолаємо «БЕЗУМ». Людина мусить залишатися людиною незалежно від мети.

Вона поклала руки на коліна й опустила очі.

— З часом ви дізнаєтеся більше. Ми живемо далеко на півночі. Між нами й Андами на кілька тисяч миль простягається величезна територія. Люди називають її Пеклом. Вона розташована там, де колись був екватор, а тепер там тільки спека, пил і натовпи приречених на загибель дикунів, уражених Спалахом. Ми плануємо перетнути ці землі та спробувати знайти ліки. Але спершу знищити «БЕЗУМ» і покласти край нелюдським експериментам, — жінка пильно подивилася на Томаса, потім перевела погляд на Терезу. — Ми дуже сподіваємося, що ви до нас приєднаєтеся.

Вона відвернулася і втупилася у вікно.

Томас поглянув на Терезу й запитально звів брови. Дівчина тільки похитала головою, потім схилила її на Томасове плече і заплющила очі.

«Я дуже втомилася, щоб зараз думати про це, — сказала вона. — Ми поки що в безпеці, а решта не має значення».

«Можливо, і в безпеці, — відповів він. — Можливо…»

Томас почув посопування — Тереза заснула, але до нього — він знав — ще дуже довго не прийде сон. У душі вирували такі суперечливі емоції, що хлопець навіть не міг зрозуміти, які саме. Та однак ліпше вже така незрозумілість, ніж тупий вакуум, у якому він нещодавно перебував. Томас сидів і вдивлявся в темряву, в дощ за вікном, а в голові вертілися слова: «Спалах», «хвороба», «експеримент», «Пекло», «БЕЗУМ». Залишалося тільки сподіватися, що надалі події розгортатимуться краще, ніж у Лабіринті.

Томас підстрибував і погойдувався на сидінні, відчуваючи, як підскакує на його плечі Терезина голова щоразу, коли колеса потрапляли в глибоку вибоїну; чув, як вона ворушиться спросоння і знову провалюється в сон; дослухався до приглушеного перешіптування інших глейдерів, але його думки мимоволі поверталися до одного і того самого.

До Чака.