Час смертохристів. Міражі 2077
- Автор: Щербак Юрий Николаевич
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Жанр: Киберпанк
Электронная книга - «Час смертохристів. Міражі 2077». Краткое содержание книги:
— Ні, не так, — засміявся Григорій Невінчаний. — Наш девіз — нікого не боятися, все знати, нічого не забувати.
Він поліз цілуватися, хоч і гидко йому було дивитися на цю пику, але Гайдук зупинив Григорія:
— Не псуйте обличчя. Воно ще знадобиться. І згадайте ще одну мудрість: не бійся, не сподівайся, не проси.
Вони рушили в темряву ночі. У висотному, яскраво освітленому будинку Головної Управи ДерВару Юлій Мережко проводив термінову нараду з вищими офіцерами поліції та жандармерії — як посилити заходи безпеки в скорботні дні прощання з гетьманом. Але Мережка мучила інша — більш посутня — думка: чи залишить його Клинкевич на посаді директора ДерВару?
78.
Просто лежати горілиць на теплій землі, вдихаючи запах груш-гнилиць, розкиданих навколо. Просто дихати, безтямно вдивляючись у небо, в якому владарюють розпечені вітри африканських пустель. Радіти мурашкам, що повзають по руках, нишпорять у чужому одязі, винюхують щось у зболеному тілі. Просто забути про все, що було, не думати про майбутнє, якого немає. Є тільки лежання під грушею, є тільки безтямна радість виживання, виповзання із задушливих пацючих підвалів на поверхню; є щастя зустрічі з копицею сіна, холодною водою в емальованому відрі: можна занурити голову і пити, скільки хочеш, і ніхто не триматиме тебе за карк, коли схочеш піднести голову, ніхто тебе не топитиме, ніхто не палитиме електрошоком сечовий міхур і не робитиме уколів «парамнезину», розробленого американськими військовими психофармацевтами, тонким інсуліновим шприцом поміж пальцями ніг, де не залишається слідів. (Гайдук два роки тому послав у Центр опис дії цього препарату і кілька ампул). Тепер Гайдук на собі відчув дію парамнезину: препарат паралізував ноги, ніби їх залили бетоном; параліч піднімався все вище, знечулюючи таз і нижню частину тулубу. Людину охоплював смертельний жах — чи померти від паралічу дихальних м'язів, чи залишитися назавжди нерухомим, стати безсилою, упакованою в бетоні тушкою — а слідчий тим часом вимагає «розколотися» і тримає у руках шприц з рятівним антидотом, який нібито може врятувати в'язня. Гайдук знав те, чого не знала більшість підслідних — що строк дії парамнезина досить короткий, і той, хто не піддасться неконтрольованій паніці, зможе зберегти свою таємницю.
Йому хотілося про все забути, перейти з людського горизонту, повного страждань, на рівень птаха: злетіти над цим старим дерев'яним будинком на узліссі, полетіти далі, понад поймою річки Ірпінь. Далі Ірпеня радіус дії його пташиних мрій не сягав.
Гайдук з гіркотою збагнув, що відчуття свободи, яке раптово прийшло до нього, так само раптово скінчилося, щось згасло в його душі. Просто існувати — як птах, який летить над Ірпенем, чи зелена ящірка, яка легко відкидає хвіст і так само легко відновлює втрачене — не виходить. Після кількох хвилин блаженства, подарованого цим ранком, він повернувся до людського виміру: його почала повнити жадоба помсти, яка заполонила свідомість, витиснула всі інші почуття, — жадоба примітивної, кривавої помсти та почуття приниження, нестямного болю від несправедливості, якого зазнав у рідній країні. Подумав, що сидів у щурячій норі під землею у найсвятішому місці Києва — у кількох метрах від святої Софії та Михайлівського Золотоверхого собору, недалеко від Десятинної церкви. Що сталося з цією землею, яка добровільно відмовилась від свободи? Що буде з народом, перетвореним на кріпаків, на холуїв та тюремних наглядачів?
Жорсткий, наче звістка про смерть, внутрішній голос перервав цей патетичний поворот Гайдукових думок: чим ти, генерале, розбещений вільним життям в Америці, ти, тупий солдафон-виконавець, кар'єрист, засліплений міражами влади, чим ти кращий від інших пристосованців, які прислужують зграї зрадників і бандитів, на чолі яких стоїть Сірий Князь?
В цьому голосі було скільки нестерпної правди, що Гайдук зрадів, коли до нього підійшов Григорій Невінчаний з літровою банкою медовухи, вже добряче надпитою. Григорій поклав на землю старий матрац, під голову — подерту фуфайку й примостився поряд, відганяючи долонею надокучливих бджіл.
Невінчаний заріс бородою, але хитрий погляд його невинних блакитних очей не змінився. Залишивши сім’ю у Греції, він нелегально повернувся в Україну і разом з кількома офіцерами ВІРУ організував групу з визволення Гайдука. Тільки на підкуп тюремної охорони пішло 500 тисяч глобо з таємного фонду ВІРУ, що складався з грошей, зароблених на продажу зброї.