Джек Лондон. Твори в 12 томах. Том 1
- Автор: Лондон Джек
- Серия: Твори у 12 томах #1
- Год: 1969
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Джек Лондон. Твори в 12 томах. Том 1». Краткое содержание книги:
Розміщено твори за датою їх друкування. Оповідання подано за збірками, в тому порядку, що прийнятий у перших виданнях цих збірок.
Тум не розуміла, що він казав, але слухала з такою напруженою увагою, неначе від його слів залежало ціле її життя. Почувши ім'я свого чоловіка, вона викрикнула по-ескімоському:
— Так! Так! Ферфакс! Мій чоловік!
— Дурненька, бідолашна дівчина! Як він міг бути твоїм чоловіком?
Але вона не могла зрозуміти англійської мови, і їй здалося, що він глузує з неї. Очі її спалахнули німою, несамовитою люттю жінки-самиці, і була мить, коли Ван-Брант подумав, що вона от-от, наче пантера, кинеться на нього.
Він вилаявся подумки і дивився, як поволі гнівне полум'я збігало з її лиця, і воно все засвітилось тихим благанням. Жінка поступилась перед силою і мудро озброїлася своєю кволістю.
— Він мій чоловік, — лагідно сказала вона. — Я ніколи не знала іншого, і ніколи того не буде, щоб я зазнала іншого. І не може він піти від мене.
— Та хто ж каже, що він піде? — гостро запитав Ван-Брапт, гніваючись і водночас бентежачись.
— Ти повинен сказати йому, щоб він не йшов від мене, — ніжно, з риданням у голосі, благала вона.
Ван-Брант сердито віджбурнув ногою головешку й сів.
— Ти повинен сказати йому. Він мій чоловік. Перед усіма жінками він мій чоловік. Ти великий, ти дужий! А я — дивись — я дуже квола. Бачиш, я коло твоїх ніг. Ти мусиш зробити це для мене. Ти мусиш!
— Устань! — грубо шарпонувши, він поставив її на ноги і сам підвівся. — Ти жінка. Не личить тобі ані валятися в болоті, ані біля ніг якогось мужчини.
— Він мій чоловік.
— Нехай бог простить усім чоловікам! — вихопилося у Ван-Бранта.
— Він мій чоловік, — благально повторила вона, усе тим самим голосом.
— Він мій брат, — відповів Ван-Брант.
— Мій батько — ватаг Тантлач. Під його рукою п'ять селищ. Я накажу шукати скрізь і знайти тобі дівчину до вподоби. Ти можеш лишитися тут і жити з твоїм братом у достатках.
— Я тільки переночую і піду.
— А мій чоловік?
— Ось твій чоловік іде, чуєш?
За похмурими темними соснами пролунав Ферфаксів голос — він щось весело приспівував.
Як ясний день тьмяніє в туманнім морі, так від його співу примерхло обличчя жінки.
— Це мова його народу! — скрикнула вона. — Мова його народу!
Вона повернулась вільним рухом молодої гнучкої тварини і зникла в лісі.
— Домовився про все, — сказав, підійшовши, Фер-факс. — Його королівська величність прийме вас завтра після сніданку.
— Ви йому сказали? — спитав Ван-Брант.
— Ні, і не скажу, аж доки будемо готові їхати. Ван-Брант з важким почуттям подивився на своїх поснулих супутників.
— Я буду радий, коли ми відійдемо звідси на сотню миль, — сказав він.
Тум підняла шкуряну запону, що закривала вхід у батьків вігвам. Два чоловіки сиділи з ним, і всі троє з цікавістю подивилися на неї. Лице її нічого не виявляло. Вона спокійно увійшла і, не промовивши й слова, сіла. Тантлач тарабанив кісточками пальців по спису, який лежав у нього на колінах, і злінька дивився на сонячний промінь, що пробивався крізь дірку в шкурі і довгою ясною доріжкою розрізав темряву житла. Праворуч біля нього сидів Чугенгет, шаман. Обоє були вже діди, і в очах їхніх знати було втому від довгих років. Перед ними сидів юнак Кін, улюбленець усього племені. У нього були жваві, поривчасті рухи, а чорні очі допитливо і визивно перебігали з обличчя на обличчя.
Усі мовчали. Коли не коли чувся гомін із селища, і здалеку ледве долинали тонкі голоси хлопчаків, що десь там сварилися. Собака просунув голову у вігвам, по-вовчому зблиснувши очима. З вискалених білих іклів капала піна. Він загарчав, але, злякавшись нерухомих людських постатей, нахилив голову і поліз назад. Тантлач байдужно зпркнув на дочку.