Утрачений світ
- Автор: Конан Дойл Артур
- Год: 1994
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- ISBN: 5–301–01230–4
- Переводчик: Микола Іванов
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Утрачений світ». Краткое содержание книги:
— Тепер у нас в жолобках платина, — пояснив Рафлс Гоу. — Зараз ми виймемо її і помістимо між двома великими електродами. Знову вмикаємо струм… Ось ви бачите, як метал потроху темнішає і набирає інтенсивнішої барви… Ну, гадаю, що вже процес завершився.
Гоу вимкнув рубильника, прибрав електроди, і вони обоє побачили перед собою кільканадцять грудок червонаво-іскристого золота.
— Згідно з розрахунками паша ранкова робота дасть нам двадцять чотири тисячі фунтів, а забрала вона у нас не більш як двадцять хвилин, — зауважив алхімік, беручи один за одним бруски золота й перекидаючи їх на купу таких самих шматків, що лежали долі.
— А з цим зливком ми проведемо далі наш дослід, — сказав він, показуючи на останнього бруска на ізоляційному столі. — Для зовнішнього світу це видалося б надто дорого — дві тисячі фунтів на один дослід, але у нас, як ви розумієте, масштаби інші. Зараз ви побачите, як ця речовина пройде всю гаму видозмін у межах металів.
Першим з усіх смертних після самого винахідника Роберт став свідком того, як золота маса під дією електродів швидко й послідовно пройшла через стадії барію, олова, срібла, міді й заліза. На очах у нього довгі білі електричні іскри ставали червоногарячими від стронцію, пурпуровими від калію, жовтими від марганцю. І нарешті, пройшовши крізь сотню перетворень, метал зовсім розпався і перед очима Роберта лишилася лежати на скляній стільниці невеличка купка пухнастого сірого пороху.
— Це і є протіл, — сказав Гоу, перебираючи порох пальцями. — Хіміки майбутнього, можливо, розкладуть його на дальші елементи, але для мене це Ultima Thule[7].
Помовчавши трохи, він поновив свою мову:
— Отже, вам, Роберте, я показав достатньо, щоб ви зрозуміли в основних рисах суть мого методу. Це велика моя таємниця. Ця таємниця дає тому, хто опанував її, таку велику могутність, якої жодна людська істота не мала від часу постання світу. І найдорожче моє бажання — використати її на добро людству, тож я присягаюся вам, Роберте Макінтайре: якби я побачив, що це золото не служить добру, то покінчив би з цим усім навіки. І я перестав би використовувати його й не відкрився б ні перед ким із цією таємницею. Присягаюся всім святим, що так і буде!
Очі його пломеніли, коли він це говорив, голос тремтів од збудження. Щось було справді величне в постаті цього незвичайного винахідника: блідуватий і худющий, серед своїх електродів та реторт, в оточенні незмірного багатства, він зберігав високу моральну поставу, не давши себе осліпити блиском власного золота. Слабовільний натурою, Роберт і не уявляв, яка велика потуга криється за цими тонкими, міцно стисненими устами й сповненими задуми очима.
— Ваші руки, містере Гоу, спроможні творити лише добро! — промовив Роберт.
— Маю на це надію. І всім серцем хочу в це вірити. Вам, Роберте, я відкрився з тим, що, можливо, втаїв би й від рідного брата, якби мав його, і зробив я це, бо вірю й надіюся, що ви не використаєте цієї могутності у корисливих цілях, діставши її у спадок. Але й вам я не відкрив ще усього. Одна ланка лишилася вам невідомою і залишиться такою, допоки я житиму. Ось бачите цю скриню, Роберте?
Гоу провів Роберта до великої у залізних обручах скрині в кутку і, відімкнувши її, дістав маленьку шкатулку, оздоблену слоновою костю.
— У ній, — пояснив він, — лежить папір, який прояснює те, що лишилося на разі прихованим від вас. Якщо зі мною щось станеться, ви зможете, скориставшись викладеними тут вказівками, успадкувати всю мою могутність і перебрати на себе мою справу. А я відтепер, — докинув він, ховаючи шкатулку назад у скриню, — часто звертатимусь до вас по допомогу, хоч сьогодні, мабуть, уже більше її не потребуватиму. Я й так забагато відібрав у вас часу. Я тільки попрошу вас, коли повернетесь додому, перекажіть Лорі, що я побачуся з нею надвечір.
Розділ XII
РОДИННА СВАРКА
Отож велика таємниця відкрилася, і коли Роберт вертався до Берестя, голова його йшла обертом і кров стугоніла у скронях. Опинившись уранці надворі, серед густої мли, він аж був пройнявся дрожем, але тепер і сліду того відчуття не лишилося. Його власні думки наче опромінили сонцем усе навколо, і коли він простував багнистою і вибоїстою околичною вуличкою, йому хотілося співати й танцювати. Чудова доля випала Рафлсові Гоу, та й він, Роберт, не обділений нею. Йому довірено алхімікову таємницю, і він успадкує її, стане владарем багатства більшого, ніж мають монархи, але заразом буде ще й таким вільним, яким жоден монарх не може бути! Оце таки талан, що про нього можна було тільки мріяти. Тисячі оповитих золотом видив снувалися йому в голові, у думках він уже підносився над усім людством і бачив безліч людських рук, благально простягнутих до нього або піднесених угору на знак вдячності за його доброчинство.
7
Крайня межа (латин.).