Ліки від страху

— Він не знає латини!..

— Він пройдисвіт!..

— Шарлатан!..

— Він і медицину придумав знахарську!..

Я стою на кафедрі, терпляче дожидаючи, поки затихнуть крики, і, тільки-но між двома хвилями криків з'являється пауза, голосно кажу:

— Медицина є не чим іншим, як величезного сумлінною досвідченістю, що засвідчив ще Пліній, сказавши: «Досвід — мати всіх наук».

Знову зарепетували, заверещали, загорлали, та крізь цей собачий базар я вже чітко чую голоси: «Замовкніть, дайте Парацельсу говорити!..» І я чекаю нової паузи і зразу ж включаюсь у неї:

— Дурість, забобони й невігластво — ось демони, які заважають глянути нам на світ відкритими очима, чорними шорами закриваючи нам очі, немов коняці на руднику…

Серед викладачів — боротьба: декотрі пориваються встати й голосно, зі скандалом вийти із зали, проте Наузен і члени магістрату сидять на своїх місцях з непроникними лицями, й решта синкліту стримує нетерплячих від рішучих учинків. Але кричать вони дружно:

— Він сам невіглас!

— Дикий віслюк з Ейнзильдена!

— Нехай забирається до своїх швабів!

— Чаклун! П'яниця!

— Усіх присутніх, хто хоче йти новими шляхами в науці, я кличу за собою…

— Розпусник!

— П'яниця!

— Посол Люцифера!

— Я не вчитиму вас риторики — нехай оратори вправляються в словах, а розповім я вам про всі відомі мені хвороби, про будову людського організму, про сили, що ним керують, про причини розладу цих сил; я читатиму вам дві години на день велику премудрість хімії, яка є сутність усіх перетворень у нашій плоті; я поведу вас до постелі хворого, аби ви взнали досвід розпізнання хвороб і найкоротший шлях лікування їх. Ми підемо з вами за місто, і поясню я вам значення і можливості в нашому прекрасному й доброму мистецтві рослин і мінералів…