Зарубіжний детектив
- Автор: Кристи Агата, Стаут Рекс
- Год: 1983
- Язык: украинский
- Год: «Молодь»
- Переводчик: Володимир Мусієнко
- Жанр: Классические детективы
Электронная книга - «Зарубіжний детектив». Краткое содержание книги:
У романі Р. Стаута розкриваються незаконні методи діяльності ФБР, що тероризує американських громадян, викривається міф про горезвісну «свободу особи» в США.
Про злочинний світ мафії, до якого причетні посадовці урядових установ Італії, розповідається в гостро викривальному творі Л. Шаша.
У романі А. Крісті простежується, як загальна гнітюча атмосфера життя в англійському провінційному містечку стає грунтом для кривавих злочинів.
— Адреси на конвертах надруковані на машинці «Віндзор-7». Машинка стара, зі збитим шрифтом, літери «а» і «т» виступають з рядка. Більшість листів надіслано звідси або безпосередньо кинуто в поштову скриньку, що свідчить про їх місцеве походження. Писала їх жінка, на мою думку, середніх літ, найімовірніше неодружена.
Ми витримали чемну паузу, а потім я спитав:
— Знайдете машинку, і козирі у вас в руках? Гадаю, це не складно у такому маленькому містечку.
Інспектор Грейвз сумно похитав головою:
— Ось тут ви помиляєтеся, сер.
— Друкарська машинка, на жаль, справи не вирішує, — додав Неш. — Вона з контори містера Сіммінгтона. Він давно віддав її жіночому інституту, де, мушу сказати, нею дуже легко скористатися. Жінки часто ходять туди.
— Ви можете щось сказати про… силу відбитка, так, здається, у вас називається?
Грейвз кивнув:
— Так, це теж установлено. Друкували одним пальцем.
— Виходить, та людина не вміє друкувати?
— Та ні, я б цього не сказав. Скоріше навпаки — добре друкує, але не хоче виказувати себе.
— Хто б це не був, він дуже хитрий, — поволі мовив я.
— Вона, сер. За всіма ознаками вона, — поправив Грейвз.
— Не думаю, щоб якась із провінційних дам була здатна на такі хитрощі, — заперечив я.
Грейвз прокашлявся і пояснив:
— Боюсь, я не зовсім зрозуміло висловився. Листи написала освічена жінка.
— Хто?! Леді?!
Слово вилетіло мимоволі. Я не вживав слова «леді» вже багато років, але тепер воно саме вихопилося з вуст відгомоном давноминулих днів, коли, пригадую, моя бабуся гордовито казала: «Звісно, дорогенький, вона не леді».
Неш одразу ж зрозумів мій подив. Термін «леді» для нього теж щось означав.
— Не обов'язково леді, але й не провінційна дама, — сказав він. — Вони тут безграмотні і не те що писати — висловитися до ладу не можуть.
Я мовчав, приголомшений усім почутим. Населення округи таке маленьке. Підсвідомо я уявляв собі анонімницю схожою на міс Кліт або когось подібного до неї — злостивою, хитрою, трохи не при своєму розумі.
Сіммінгтон, здавалося, прочитав мої думки і втілив їх у слова:
— Але ж це звужує коло людей до півдесятка! Не можу повірити. — Потім з відразою, дивлячись просто себе, так, ніби вже саме звучання слів було йому огидне, сказав: — Гадаю, ви пам'ятаєте, що я казав під час розслідування, і все ж хочу повторити — у тому листі немає ані слова правди. І я не лише захищаю пам'ять дружини, а й знаю, що то наклеп. Моя дружина була дуже вразлива, я б сказав, навіть занадто делікатна. Вона не витримала такого струсу. У неї було негаразд із нервами.
Грейвз негайно відповів:
— Дуже схоже на правду, сер. Жоден з листів не відбиває дійсного стану родинних стосунків. Якісь сліпі звинувачення. Адже ніяких спроб шантажу не було і, начебто, релігійних упереджень теж… Все чисто по-жіночому і страшенно злостиво. Але саме це дає нам добрий слід у пошуках анонімниці.
Сіммінгтон встав. Сухо, без емоцій, мовив тремтячими губами:
— Сподіваюся, ви скоро знайдете негідницю, яка писала листи. Вона вбила мою дружину — все одно, що встромила їй у спину ножа, — він замовк. — Хотів би я знати, як вона почувається тепер.
Він вийшов, лишивши запитання без відповіді.
— Як вона має почуватися, Гріффіте? — спитав я.
Мені здалося, що відповідь була в його компетенції.
— Бог його знає. Кається, напевне. А з другого боку, можливо, впивається своєю силою. Гадаю, смерть місіс Сіммінгтон потішила її манію.
— Боюся, що ні, — сказав я. — Бо тоді б вона… — і завагався, але Неш підхопив мою думку.
— Спробувала писати ще? І це, містере Бертон, було б дуже добре для нас. Злочинці часто повертаються на місце злочину, пам'ятайте.
— Її охопить нестримне бажання писати далі! — вигукнув я.
— І вона писатиме. Це їхня вада, якої вони не можуть позбутися.
Мені стало недобре. Я спитав, чи можу бути вільний, бо мені не стало чим дихати, хотілося на свіже повітря. Здавалось, атмосфера аж бринить, насичена злом.
— Ми уже все з'ясували, містере Бертон, можете бути вільний, — сказав Неш. — Прошу тільки, будьте пильний і переконуйте кожного, що він має сповістити нас про листа, якщо одержить.