Метелик

У неділю мене провідують у лікарні Дега й Галгані. Ми їмо рибу з часниковою підливою, юшку, картоплю, сир, п’ємо каву й біле вино. Цей обід ми — Шаталь, Дега, Галгані, Матюрет, Гранде і я — влаштували в кімнаті Шаталя. Товариші просять мене розповісти все про себе, про свою втечу. Дега вирішив нізащо не втікати, Він чекає з Франції помилування на п’ять років. Три роки він відсидів у Франції і три тут, отож йому залишиться ще чотири. Дега має твердий намір відбути свій термін до кінця. А Галгані запевняє, нібито про нього клопочеться корсіканський сенатор.

Потім слово знов беру я. Я розпитую товаришів про тутешні найзручніші для втечі місця. В кімнаті зчиняється гамір. Дега й Галгані таке й на думку не спадало. Зате Шаталь вважає, що в одному з садків можна збити пліт. А Гранде, виявляється, працює ковалем у «робітні». «Робітня» — це майстерня, де є свої маляри, столяри, ковалі, муляри, водопровідники — близько ста двадцяти чоловік. Вони обслуговують будинки адміністрації. Дега — головний бухгалтер, він допоможе мені вибрати таку роботу, яку я схочу. Гранде обіцяє сприяти мені в картярській грі, отже, я добре житиму на виграні гроші, не витрачаючи тих, що в капсулі. Згодом я пересвідчуюся, що грати в карти дуже цікаво, хоч і дуже небезпечно.

Неділя минає напрочуд швидко.

— Уже п’ята година, — каже Дега, який носить на руці гарний годинник. — Треба повертатися до табору.

На прощання Дега дає мені п’ятсот франків, щоб я міг пограти в карти, — інколи в нашій палаті складаються непогані партії. Гранде дарує мені чудовий ножик, лезо якого він загартував власноручно. Це грізна зброя.