Астальдо

Фіндекано ледь поблід. Розмова почала йому не подобатись.

- І є ще одне питання, — говорив тим часом Майтімо, — питання, що потребує вирішення. Оскільки опісля смерти Великого Князя Нолдор Фінве, його титул успадкував мій батько, то нікому не здалося дивним, а чи непризвоїтим, що після загибелі Великого Князя Феанаро, його має замінити старший син. Мав би замінити… якби Великий Князь Феанаро не підпалив в Лосгарі кораблі.

Великим Князем Нолдор має бути особа, котра не заплямувала себе ні в Альквалонде, ні в Лосгарі. Вона має бути старшою від нас за віком, і більш досвідченою, аніж молоді Ельдар, які краще володіють мечами, аніж власним розумом. І тому, я передаю свої права на верховне правління нашим народом брату мого батька, князю Нолофінве Фінвіону.

— Він все таки це сказав…, - прошипів Моріфінве не втримавшись, — він це сказав…

— О, тепер, — прошелестів Куруфінве, — поміж верховною владою і його оtorno лише одна особа… А йде війна…

— Я зрікаюся своїх прав успадкування, — тихий голос Майтімо був все таким же розміреним, — за себе і за своїх братів. Не скажу, щоб вони одностайно схвалили моє рішення, але мене підтримала більшість…

— Більшість… — хмикнув Туркафінве ледве чутно, — quentaro, котрий не встигав втирати сльози, замість того, щоб княжити, і двоє дітей…

— Я сказав своє слово, — закінчив Руссандол, — і очікую на відповідь князя Нолофінве.

Фіндекано позирнув на батька. Нолофінве сидів в глибокій задумі. Юнак не знав, чи розчув батько шипіння трьох Феанаріонів, але князь Аttea Nosse був явно не в захваті від пропозиції небожа.

— Нельяфінве, милий родичу, — мовив князь нарешті, - вибач мені, що я не називаю тебе Великим Князем, я ще не звик називати так і Феанаро, не встиг звикнути… Пробач… Я вдячний тобі за довіру, вдячний за те, що ти від серця намагаєшся виправити батькові помилки. Однак, звання Великого Князя тут, в Ендоре, не є тою блискіткою, за яку ми сперечалися з моїм братом. Це — відповідальність, страшна і кривава, це слава войовника і погибель в разі поразки… Коли я вирушив з Тіріону, то одною з причин мого відходу було бажання зберегти вас, молодих, бо на свого брата я не сподівався… І ось нема Феанаро, і мого молодшого сина теж нема, а ти, Нельяфінве, зостався в живих лише дивом Божим, бо мій син не зміг би допомогти тобі без орла Манве. І я зрозумів, що нікого не зможу зберегти, і нікому не зможу допомогти, однак я спробую, спробую це зробити… Дехто з твоїх братів є незадоволеним — але ж я не є вождем, котрий приймає рішення одноосібно, і якому байдуже до думки рідних. Всі рішення ми прийматимемо разом, однак, як то і належить, на війні наказ Великого Князя буде законом. Так воювали Пробуджені, так поводився Великий Князь Фінве, так буду поводитись я…

Майтімо поволі підвівся. Нолофінве теж встав. Звелися на ноги з розстелених плащів і всі інші.

— Дай мені його, Макалауре! — звернувся Руссандол до співця.