Шляхи свободи. Відстрочення

— Говорить Паризьке радіо, не відходьте від приймачів: за хвилину ми передаватимемо французький переклад першої частини промови канцлера Гітлера.

Вони й не поворухнулися. Вони перезирнулися краєм ока, й коли Ріна Кетті заспівала «Я чекатиму», вони усміхнулися одне одному. Та наприкінці першого куплету пані Шабо вибухнула реготом.

— Я чекатиму! — сказала вона. — Гарно сказано! Вони збиткуються з нас.

Величезне тіло, планета, у просторі ста мільйонів вимірів; істоти трьох вимірів навіть уявити цього собі не можуть. І все ж таки кожен вимір був самостійною величиною. Якщо спробувати поглянути на планету прямо, то вона розсиплеться на друзки, залишаться лише окремі свідомості. Сто мільйонів вільних свідомостей, кожна з яких бачила стіни, червоний жарук сигари, звичні обличчя і під власну відповідальність будувала свою долю. І все таки якщо ти був одною з цих свідомостей, то з нечутних дотиків, з непомітних змін ти помічав, що міцно пов'язаний з величезною невидимою колонією. Війна: кожен вільний, і все-таки ставки зроблено. Вона тут, вона скрізь і всюди, це сукупність усіх моїх думок, всіх слів Гітлера, всіх учинків Ґомеса: та нікого немає, щоб підбити підсумок. Вона існує лише для Бога. Але Бог не існує. А війна існує все одно.

— Я не сумніваюся, що настав край і німецькому терпінню. Не сумніваюся, що терпіння є одною з найбільш характерних рис німецької ментальности, але настала година, коли з ним потрібно покінчити.

— Що він сказав? Що він сказав? — спитався Шоміс.

Борис пояснив: