Майстер реліквій
- Автор: Бакли Кристофер
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Ранок: Фабула
- ISBN: 978-617-09-3947-0
- Переводчик: Яна Сєрая
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Майстер реліквій». Краткое содержание книги:
Під час обшуку ловці випотрошили і розкидали багаж Караффи. Його одяг валявся скрізь. Маркус зібрав ці речі, а потім ретельно обмацав кожну.
— Ага, — нарешті вимовив він, відчувши щось тверде. Потім обережно розрізав шовкову підбивку одного з камзолів Караффи. Звідти посипалися коштовності.
Маркус широко посміхнувся.
Коли вони закінчили патрати потайну кишеню, у Магди опинилася ціла пригорща рубінів, перлів, діамантів та ізумрудів.
Вони поховали Анкса на тому ж місці, де він загинув. Магда прикрасила дерев'яний хрест польовими квітами. Всі помолилися за нього. Потім — за Конрада і Наткера.
Треба було поспішати, щоб якнайшвидше втекти з Савойї. Тому вони вирушили на захід, у напрямку гірського масиву Юра, всіма засобами замітаючи свої сліди.
Тієї ночі вони розбили табір на галявині біля джерела. Ніч була ясна, небо зоряне.
Умостившись біля вогню, Дюрер розповів, як витяг з ліжка бідолаху Ростана і почав плести йому про термінове імператорське донесення. Жахливу помилку треба негайно виправити. Люди, які зараз перебувають у підземеллі замку, виявилися справжніми імперськими агентами, а не якимись самозванцями. Їх вирядили, щоб захистити графа Лотара, одразу після того, як стало відомо про підступну змову проти нього. Попереднє донесення було підробкою, огидною брехнею французького шпигуна, якого вже викрито.
Маркус сказав:
— Невже він повірив?
— Важко сказати, — відповів Дюрер. — Дідусь здавався дуже сонним. Коли я розповідав, його очі ще були заплющені. До того ж, він ще не відійшов від того клятого ладану і вина з грибами. Тому, мабуть, і наказав звільнити їх. Думаю, майстер Ростан просто хотів скоріше повернутися до ліжка. Він виглядав занадто стомленим навіть для того, щоб промовити своє звичайне «Гхм!»
Усі розсміялися.
— Я чекав на них біля воріт замку. Назвався імперським агентом. Повідомив, що це я їх звільнив. Вони дуже раділи цьому після каземата з пацюками. Далі я сказав, що знайшов убивцю Лотара. Це італієць, який працює на боці Франції проти імператора. Зараз він викрав жінку, гарну германську жінку, яка прийшла разом із чоловіком до Шамбері, щоб узяти участь у спогляданні плащаниці. Зараз її чоловік разом із вірним товаришем вирушили у погоню за мерзотником та його людьми.
Дюрер був настільки задоволений собою, що аж посміхався.
— Розкажи всю цю історію заново, — раптом попросив Маркус.
— Але ж я розповідав це вже двічі!
— Я знаю. Але хочу почути ще.
Дюрер повторив, ще більше підкресливши свою роль, яка почала виглядати майже героїчною, що дуже розважило Дісмаса.
Він сказав:
— Отже, герцог Урбіно здобув справжню плащаницю з Шамбері. Це погано щодо герцога Карла. Але, принаймні, фальшивка — це справжній Альбрехт Дюрер.
Дюрер похитав головою.
— Ні.
— Що ти маєш на увазі?
— Плащаниця, яку Караффа тримав у руках в апартаментах архідиякона — це моя плащаниця.
Дісмас витріщився.
— Але Конрад з Наткером підмінили її!
— Конрад скинув релікварій зі столу. Хіба не пам'ятаєш? І вони вдвох полізли під стіл. Обоє надихалися того дурного ладану і все переплутали, тобто провалили підміну. До релікварію потрапила справжня Свята Плащаниця.
— Як ти дізнався?
— Що ж я, не в змозі впізнати свою роботу? Караффа стояв поруч зі мною, он як ти зараз. Я помітив це і вирішив сказати йому, що Лоренцо отримав підробку. Щоб виграти час. Це було правдою, і воно спрацювало.
Дісмас зітхнув.
— Боже правий!
— Так. Він правий.
Обоє упнулися очима у вогонь.
Магда сказала:
— Герцог Урбіно віддасть твою плащаницю папі Леву?
— Гадаю, так. Після того як використає її на свій розум, — сказав Дюрер.
Дісмас щось міркував.
— Але Папа не зможе показати її з балкона собору Святого Петра. Як він зможе це пояснити? «Ось плащаниця з Шамбері, мій племінник украв її для мене»?
Дісмас розсміявся, вказуючи на Дюрера:
— Дивіться, як він посміхається. Ти щасливий, Нарсе? Щасливий, хіба ні? Твоя плащаниця буде зберігатися в Римі, у найповажнішій колекції Ватикану. Безсмертний шедевр найвидатнішого художника Німеччини!
На світанку наступного дня Маркус попрощався з ними. Він таки вирішив податися до Іспанії, а потім — до свого золотого міста.
— Бережи тебе Господь, Маркусе. І привези мені золотий булижник, — напутив його Дісмас.